Амфотерицин В 50000 ОД 10 мл флакон №1

Ліофілізат для приготування розчину для інфузій у вигляді пористої маси жовтого кольору, без запаху або майже без запаху, гігроскопічний.

допоміжні речовини: натрію фосфат однозаміщений, дезоксіхолева кислота.

Фармакологічна дія

Полієновий макроциклічний антибіотик із протигрибковою активністю. Продукується Streptomyces nodosus. Чинить фунгіцидну або фунгістатичну дію в залежності від концентрації в біологічних рідинах і від чутливості збудника. Зв'язується із стеролами (ергостеролами), що знаходяться в клітинній мембрані чутливого до препарату гриба. В результаті порушується проникність мембрани та відбувається вихід внутрішньоклітинних компонентів у позаклітинний простір та лізис гриба.

Активний щодо більшості штамів Histoplasma capsulatum, Coccidioides immitis, Paracoccidioides braziliensis, Candida spp., Blastomyces dermatidis, Rhodotorula spp., Cryptococcus neoformans, Sporothrix Schenekii, Mucor mucedo, Rhizopus spp., Rhizopus spp.

Помірно активний щодо деяких найпростіших: Leishmania braziliensis, Leishmania mexicana, Naegleria fowleri.

До амфотерицину, як правило, стійкі: Pseudallescheria boydii, Fusarium spp.

Неефективний щодо бактерій, рикетсій, вірусів.

Після одноразового внутрішньовенного введення в крові створюється ефективна концентрація (дозозалежна), що зберігається протягом 24 годин. Після внутрішньовенного введення 1-5 мг на добу максимальна концентрація (C _max ) у плазмі - 0.5-2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми – понад 90%.

Розподіляється в легенях, печінці, селезінці, нирках, надниркових залозах, м'язах та інших тканинах. Концентрації у плевральному випоті, перитонеалькій, синовіальній рідинах, водянистій волозі досягають приблизно 2/3 від концентрації в плазмі; у спинномозковій рідині зазвичай не визначається. Здається обсяг розподілу у дорослих - 4 л/кг, у дітей - 0.4-8.3 л/кг, у новонароджених - 1.5-9.4 л/кг.

Метаболізується (шляхи невідомі). У жовчі та сечі близько 98% присутній у вигляді метаболітів. Виводиться повільно нирками, період напіввиведення початковий у дорослих –24 год, дітей – 5.5–40.3 год, у новонароджених – 18.8–62.5 год; період напіввиведення кінцевий –15 днів. Незважаючи на сповільнене виведення, кумулює слабо. Практично не виводиться під час гемодіалізу. Після відміни виявляється в організмі протягом кількох тижнів.

Прогресують, життєзагрозливі грибкові інфекції, спричинені чутливими до амфотерицину В мікроорганізмами:

— дисемінований криптококоз, криптококовий менінгіт;

- менінгіт, що викликається іншими грибами;

— інвазивний та дисемінований аспергільоз;

- північноамериканський бластомікоз;

- дисеміновані форми кандидозу;

- Кокцидіоїдоз;

- Паракокцидіоїдоз;

- Гістоплазмоз;

- Фікомікоз (зигомікоз);

- Хромомікоз;

- пліснявий мікоз;

- дисемінований споротрихоз;

- гіалогіфомікоз;

- Хронічна міцетома;

- інфекції черевної порожнини (в т.ч. перитоніт);

- Ендокардит;

- Ендофтальміт;

- Грибковий сепсис;

- грибкові інфекції сечовивідних шляхів;

- вісцеральний лейшманіоз (у тому числі у пацієнтів з імунодефіцитом); американський шкірно-вісцеральний лейшманіоз (не є препаратом вибору).

Внутрішньовенно краплинно протягом 2-4 годин, рекомендована концентрація - 0.1 мг/мл. Пробна доза - 1 мг (основа) розводять у 20 мл 5% розчину декстрози і вводять внутрішньовенно протягом не менше 20-30 хв під контролем артеріального тиску, пульсу, температури тіла через кожні 30 хв протягом 2-4 год.

При добрій переносимості рекомендована добова доза – 0.25-0.3 мг/кг залежно від ступеня тяжкості захворювання.

При підвищеній чутливості до препарату, захворюваннях серцево-судинної системи, недостатності функції нирок лікування починають з низьких доз - 5-10 мг і поступово збільшуючи на 5-10 мг на добу, доводять до рекомендованої добової дози - 0.5-0.7 мг/кг.

Підбір терапевтичних доз здійснюється індивідуально залежно від виду та тяжкості інфекції. При використанні препарату через день доза не повинна перевищувати 1.5 мг/кг (щоб уникнути розвитку серцево-легеневої недостатності). Максимальна добова доза – 1.5 мг/кг.

Споротрихоз : курсова доза 2.5 г, тривалість терапії – 9 міс.

Аспергільоз: курсова доза – 3.6 г, тривалість лікування – 11 міс.

Риноцеребральний фікомікоз: курсова доза – 3-4 р.

У разі переривання терапії більш ніж на 7 днів відновлювати її слід із найнижчої дози (0,25 мг/кг), поступово збільшуючи до бажаного рівня.

Дітям: внутрішньовенно, спочатку 0.25 мг/кг (основа) на добу в 5% розчині декстрози протягом 6 годин; з урахуванням переносимості дозу поступово збільшують (зазвичай на 0.125 - 0.25 мг/кг щодня чи через день) до максимальної дози 1 мг/кг чи 30 мг на 1 м 2 . Дітям вводиться у мінімальних ефективних дозах.

Для приготування розчину для внутрішньовенного введення використовують розчин із вихідною концентрацією 5 мг/мл. Для цього стерильним шприцом (голка не менше № 20) вносять 10 мл стерильної води для ін'єкцій без бактеріостатичних добавок у флакон із препаратом. Вміст флакона струшують до утворення колороїдного прозорого розчину. Для одержання розчину з концентрацією 0.1 мг/мл його розводять 5% розчином декстрози з рН не нижче 4.2 у співвідношенні 1:50. Перед розведенням необхідно перевірити кислотність наявного розчину декстрози. рН розчину декстрози, як правило, перевищує 4.2, інакше перед розведенням до нього слід додати 1 -2 мл буферного розчину.

Рекомендується наступний буферний розчин: натрію гідрофосфат (безводний) –1.59 г, натрію дигідрофосфат (безводний) – 0.96 г, води для ін'єкцій – до 100 мл.

Перед додаванням декстрози до розчину буферний розчин стерилізують фільтруванням через бактеріальний керамічний або мембранний фільтр або шляхом автоклавування протягом 30 хв при тиску 1 атм і 121 °С.

З боку травної системи: часто - зниження апетиту, диспепсія, нудота, блювання, діарея, гастралгія, гепатотоксичність (підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія); нечасто – гостра печінкова недостатність, гепатит, жовтяниця, геморагічний гастроентерит, мелена.

З боку нервової системи: часто – головний біль, нечасто – судоми, минуще вертиго, периферична нейропатія, енцефалопатія.

З боку органів чуття: нечасто – порушення зору, диплопія; втрата слуху, шум у вухах.

З боку органів кровотворення: часто – нормохромна нормоцитарна анемія; нечасто – агранулоцитоз, порушення зсідання крові, лейкопенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкоцитоз.

З боку серцево-судинної системи: часто – зниження артеріального тиску; нечасто – аритмії, включаючи фібриляцію шлуночків, зміни на ЕКГ, підвищення артеріального тиску, шок, зупинка серця, серцева недостатність.

З боку дихальної системи: часто – тахіпное; нечасто – задишка, алергічний пневмоніт, набряк легень.

З боку сечовидільної системи: часто – порушення функції нирок, у тому числі азотемія, гіпокаліємія, гіпостенурія, нирковий тубулярний ацидоз, нефрокаль-циноз; нечасто – гостра ниркова недостатність, олігурія, анурія, нефрогенний нецукровий діабет. Попереднє введення 0.9% розчину хлориду нятрію знижує ризик нефротоксичності, введення натрію гідрокарбонату - ризик ниркового тубулярного некрозу.

Алергічні реакції: часто – анафілактоїдні реакції, бронхоспазм, чхання; нечасто - висипання, особливо макулопапульозна, свербіж, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

Місцеві реакції: тромбофлебіт у місці ін'єкції, хімічний опік.

Інші: часто – лихоманка, зниження маси тіла, міалгія, артралгія, загальна слабкість.

Лабораторні показники: гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія, гіпокаль-ціємія, гіперкреатинінемія.

- Гіперчутливість;

- Хронічна ниркова недостатність;

- Період лактації.

З обережністю: захворювання нирок (в т.ч. гломерулонефрит), амілоїдоз, гепатит, цироз печінки, анемія, агранулоцитоз, цукровий діабет, вагітність.

З обережністю при захворюваннях нирок (в т.ч. Гломерулонефрит).

Амфотерицин повинен застосовуватися переважно для лікування прогресуючих і життєзагрозливих грибкових інфекцій. Його не слід використовувати для лікування неінвазивних (поверхневих) мікозів, таких як кандидоз ротової порожнини, піхви або стравоходу у хворих з нормальним вмістом нейтрофілів у крові.

При тривалому лікуванні ймовірність виникнення токсичних ефектів зростає.

У період лікування проводять контрольне зважування хворих, загальний аналіз крові, сечі, контроль концентрації калію у крові, визначають функціональний стан нирок, печінки, ЕКГ. Пацієнтам, які приймають препарати калію, необхідно регулярно контролювати концентрацію калію та магнію у плазмі.

Введення препарату пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, можливе лише після завершення процедури діалізу.

Усі процедури з розчином слід проводити із суворим дотриманням правил асептики, оскільки сам препарат і всі розчини, призначені для його розведення, не містять консервантів чи бактеріостатичних засобів.

При використанні систем для внутрішньовенного введення, встановлених раніше для інших цілей, необхідно промити систему 5% розчином декстрози для ін'єкцій.

З появою анемії введення препарату слід припинити.

Симптоми: зупинка серця та дихання.

Лікування: симптоматичне. Необхідно проводити моніторинг серцевої та дихальної діяльності, функції печінки та нирок, картини периферичної крові та вмісту електролітів та призначати підтримуючу терапію. Не видаляється при гемодіалізі.

Перед поновленням лікування стан пацієнта має бути стабілізованим.

Фармацевтично несумісний з гепарином, 0.9% розчином хлориду натрію та іншими розчинами, що містять електроліти.

Наявність бактеріостатичних добавок (у тому числі бензилового спирту) може призвести до преципітації препарату.

Синергізм – з нітрофуранами.

Підвищує ефект та токсичність антикоагулянтів, теофіліну та препаратів сульфонілсечовини, флуцитозину (подовжує період напіввиведення); знижує ефект етинілестрадіолу - ризик розвитку кровотеч "прориву".

Інгібітори мікросомальних ферментів печінки (в т.ч. циметидин, ненаркотичні анальгетики, антидепресанти) уповільнюють швидкість метаболізму, підвищують концентрацію у сироватці крові (підвищення токсичності).

Індуктори мікросомальних ферментів печінки (у тому числі фенітоїн, рифампіцин, барбітурати, карбамазепін) прискорюють метаболізм у печінці (зниження ефекту).

Посилює токсичний ефект серцевих глікозидів (особливо на тлі вихідного дефіциту калію в організмі) та курареподібних міорелаксантів.

Глюкокортикостероїди, інгібітори карбоангідрази, адренокортикотропні гормони збільшують ризик розвитку гіпокаліємії.

Не можна призначати одночасно з нефротоксичними лікарськими засобами (аміноглікозиди, циклоспорин, пентамідин та інші) – зростає ризик розвитку порушень функції нирок.

Протипухлинні лікарські засоби, променева терапія та лікарські засоби, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, підвищують ризик виникнення анемії та інших гематологічних порушень.

Протипухлинні лікарські засоби посилюють нефротоксичність, бронхоспазм та зниження артеріального тиску.

Глюкокортикостероїди та кортикотропін посилюють гіпокаліємію, що може призвести до розвитку аритмій. При необхідності одночасного призначення цих лікарських засобів слід проводити моніторинг електролітного складу крові та ЕКГ.

Амфотерицин може посилювати токсичність серцевих глікозидів (за рахунок гіпокаліємії).

Одночасне призначення з імідазолами (у тому числі флуконазолом, ітраконазолом, кетоконазолом, міконазолом, клотримазолом) може призводити до розвитку стійкості до амфотерицину В. Комбіноване лікування імідазолами з амфотерицином слід призначати з обережністю.

Не можна призначати одночасно з нефротоксичними лікарськими засобами (аміноглікозиди, циклоспорин, пентамідин та інші) – зростає ризик розвитку порушень функції нирок.

Подовжує міорелаксуючу дію деполяризуючих міорелаксантів.

Лейкоцитарну масу слід вводити із значним інтервалом після введення амфотерицину В (ризик розвитку ускладнень з боку дихальної системи).

Список Б. У сухому місці, захищеному від світла, при температурі від 2 до 10°С. Зберігати у місцях, недоступних для дітей. Термін придатності – 4 роки.