Арифон ретард таблетки 1,5 мг №30

Таблетки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, білого кольору, круглі, двоопуклі.

Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 124.5 мг, гіпромелоза – 64 мг, магнію стеарат – 1 мг, повідон – 8.6 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний – 0.4 мг.

Склад плівкової оболонки: гліцерол – 0.219 мг, гіпромелоза – 3.642 мг, макрогол 6000 – 0.219 мг, магнію стеарат – 0.219 мг, титану діоксид – 0.701 мг.

Механізм дії

Індапамід відноситься до похідних сульфонаміду, що містять індольне кільце. За фармакологічними властивостями індапамід близький до тіазидних діуретиків, дія яких пов'язана з пригніченням зворотної абсорбції іонів натрію в сегменті кортикальному петлі нефрону. При цьому збільшується виділення із сечею іонів натрію, хлору та, меншою мірою, іонів калію та магнію, що супроводжується посиленням діурезу та викликає антигіпертензивний ефект.

Фармакодинамічні ефекти

У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не виявляють вираженого діуретичного ефекту, було продемонстровано гіпотензивний ефект, що зберігається протягом 24 годин.

Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичності великих артерій, зменшенням опору артеріальних судин та ОПСС.

Індапамід сприяє зменшенню гіпертрофії лівого шлуночка серця.

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики при певній дозі досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Тому не слід збільшувати дозу, якщо при прийомі рекомендованої дози не досягнуто терапевтичного ефекту.

У коротких, середньої тривалості та довгострокових дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією було показано, що індапамід не впливає на показники ліпідного обміну (в т.ч. на рівень тригліцеридів, холестерину, ЛПНЩ та ЛПЗЩ) та на показники обміну вуглеводів (в т.ч. ч. у пацієнтів із цукровим діабетом).

Всмоктування

У таблетках препарату Аріфон ретард активна речовина знаходиться в спеціальному матриксі-носія, що забезпечує поступове контрольоване вивільнення індапаміду в ШКТ.

Індапамід, що вивільнився, швидко і повністю всмоктується з ШКТ. Їда трохи збільшує час всмоктування препарату, не впливаючи при цьому на повноту абсорбції. C _max у плазмі крові досягається через 12 годин після прийому внутрішньо одноразової дози. При повторних прийомах коливання концентрації препарату у плазмі в інтервалі між прийомами препарату згладжуються. Існує індивідуальна варіабельність показників всмоктування.

Розподіл

Зв'язування із білками плазми становить близько 79%. C _ss досягається через 7 днів регулярного прийому. При повторному прийомі препарату немає його кумуляції.

Метаболізм та виведення

Індапамід піддається біотрансформації та виводиться у вигляді неактивних метаболітів, в основному із сечею – 70% та калом – 22%.

T _1/2 становить 14-24 год (у середньому 18 год).

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

У хворих із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри препарату Арифон ретард не змінюються.

Застосовують внутрішньо по 1 таб./добу, бажано вранці. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи водою.

При лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією збільшення дози не призводить до збільшення антигіпертензивної дії, але посилює діуретичний ефект.

Індапамід протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв). Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні лише у пацієнтів з нормальною функцією нирок або з незначними її порушеннями.

Препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю.

У пацієнтів похилого віку слід контролювати плазмову концентрацію креатиніну з урахуванням віку, маси тіла та статі. Аріфон ретард у дозі 1.5 мг/добу (1 таб.) можна призначати літнім пацієнтам з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (див. розділ "Протипоказання").

На даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Арифон ретард у дітей та підлітків.

Найбільш частими небажаними реакціями, про які повідомлялося, були реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів зі схильністю до алергічних та астматичних реакцій, а також макуло-папульозний висип.

У клінічних дослідженнях гіпокаліємія (концентрація калію менше 3.4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів, а концентрація калію менше 3.2 ммоль/л спостерігалася у 4% пацієнтів через 4-6 тижнів після початку терапії. Після 12 тижнів терапії середнє зниження концентрації калію у плазмі становило 0.23 ммоль/л.

Більшість небажаних реакцій (лабораторні та клінічні показники) мають дозозалежний характер.

Частота побічних реакцій, що були відзначені під час терапії індапамідом, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частоти неуточненої (частота не може бути підрахована за доступними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперкальціємія; частота невідома - зниження концентрації калію та розвиток гіпокаліємії, особливо значуще для пацієнтів, які належать до групи ризику (див. розділ "Особливі вказівки").

З боку нервової системи: рідко – підвищена стомлюваність, вертиго, біль голови, парестезії; частота невідома - непритомність.

З боку органу зору: частота невідома – міопія, нечіткий зір, порушення зору.

З боку серця: дуже рідко – аритмія; частота невідома - тахікардія типу "пірует" (потенційно з летальним кінцем) (див. розділи "Особливі вказівки" та "Лікарська взаємодія").

З боку судин: дуже рідко – зниження артеріального тиску.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – блювання; рідко – нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко – панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; частота невідома - можливий розвиток печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності, гепатит (див. розділи "Протипоказання" та "Особливі вказівки").

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції підвищеної чутливості, макуло-папульозний висип; нечасто – пурпура; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівена-Джонсона; частота невідома - можливе загострення вже наявного гострого системного червоного вовчаку, фоточутливість (див. розділ "Особливі вказівки").

З боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко – ниркова недостатність.

З боку лабораторних показників та інструментальних досліджень: частота невідома - подовження інтервалу QT на ЕКГ (див. розділи "Особливі вказівки" та "Лікарська взаємодія"), підвищення концентрації глюкози в крові (див. розділ "Особливі вказівки"), підвищення концентрації сечової кислоти (Див. розділ "Особливі вказівки"), підвищення активності печінкових ферментів.

- тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв);

- тяжка печінкова недостатність або печінкова енцефалопатія;

- Гіпокаліємія;

- Підвищена чутливість до активної речовини, інших похідних сульфонаміду або до будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ "Склад та форма випуску).

У зв'язку з тим, що до складу препарату входить лактоза, Аріфон ретард не рекомендується пацієнтам з непереносимістю лактози, галактоземією, глюкозогалактозною мальабсорбцією.

З обережністю: порушення функції печінки та нирок; порушення водно-електролітного балансу; ослабленим хворим або пацієнтам, які одержують поєднану терапію з іншими антиаритмічними препаратами; цукровий діабет; підвищений рівень сечової кислоти; гіперпаратиреоз; пацієнтам із подовженим інтервалом QT.

Через відсутність достатньої кількості клінічних даних препарат не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків віком до 18 років.

Вагітність

На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків).

Тривале застосування тіазидних діуретиків у III триместрі вагітності може викликати гіповолемію у матері та зниження матково-плацентарного кровотоку, що призводить до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода.

У дослідженнях на тваринах не було виявлено прямого чи непрямого впливу на вагітність.

Слід уникати застосування індапаміду під час вагітності.

Період грудного вигодовування

Невідомо, чи виділяється індапамід чи його метаболіти із грудним молоком.

У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонаміду та гіпокаліємія. У зв'язку з цим, ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Індапамід близький до тіазидних діуретиків, прийом яких викликає зменшення кількості грудного молока або навіть пригнічення лактації.

Не слід застосовувати індапамід у період грудного вигодовування.

Фертильність

У доклінічних дослідженнях було показано відсутність на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Імовірно, вплив на фертильність у людини відсутній.

Обережно: порушення функції печінки.

Препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або печінковою енцефалопатією.

Обережно: порушення функції нирок.

Препарат протипоказаний при тяжкій нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв).

Препарат у дозі 1,5 мг на добу можна призначати пацієнтам похилого віку з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок.

Порушення функції печінки

При призначенні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії, особливо у разі порушення електролітного балансу. У цьому випадку прийом діуретиків слід негайно припинити.

Фоточутливість

На фоні прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакцій фоточутливості. У разі розвитку реакцій фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. При необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових променів.

Водно-електролітний баланс

- вміст іонів натрію у плазмі крові:

До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Потрібен постійний контроль вмісту іонів натрію, т.к. Спочатку зниження концентрації натрію в плазмі може бути безсимптомним. Частіший контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам з цирозом печінки та особам похилого віку.

Всі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію, що призводить іноді до тяжких наслідків.

Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії.

Супутнє зниження іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та ступінь виразності цього ефекту незначні.

- вміст іонів калію у плазмі крові:

При терапії тіазидними та тіазидоподібними діуретиками основний ризик полягає у різкому зниженні концентрації калію в плазмі крові та розвитку гіпокаліємії. Необхідно запобігати ризику розвитку гіпокаліємії (<3.4 ммоль/л) у пацієнтів таких категорій: літнього віку, ослаблених та/або тих, хто отримує поєднану медикаментозну терапію, пацієнтів з цирозом печінки, периферичними набряками та асцитом, пацієнтів з ІХС, серцевою недостатністю. Гіпокаліємія у цих пацієнтів посилює токсичну дію серцевих глікозидів та підвищує ризик розвитку аритмій. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти зі збільшеним інтервалом QT, як уродженим, так і спричиненим лікарськими препаратами.

Гіпокаліємія, також як і брадикардія, є станом, що сприяє розвитку тяжких аритмій і, особливо, шлуночкової аритмії типу "пірует", які можуть призводити до смерті.

У всіх описаних вище випадках необхідно регулярно контролювати концентрацію калію у плазмі крові. Перший вимір концентрації іонів калію в крові необхідно провести протягом першого тижня з початку лікування.

З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування.

- вміст кальцію у плазмі крові:

Слід мати на увазі, що тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, що призводить до незначного та тимчасового підвищення концентрації кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретичних препаратів перед дослідженням паращитовидних залоз.

Вміст глюкози у плазмі крові

Необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії.

Сечова кислота

У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри.

Діуретичні препарати та функція нирок

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою лише у хворих з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (вміст креатиніну в плазмі крові у дорослих осіб нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі.

Слід враховувати, що на початку лікування у хворих може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, обумовлене гіповолемією, яка, у свою чергу, спричинена втратою рідини та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Як наслідок, у плазмі може збільшуватися концентрація сечовини та креатиніну. Якщо функція нирок не порушена, така тимчасова функціональна ниркова недостатність, як правило, проходить без наслідків, проте при наявній нирковій недостатності стан хворого може погіршитися.

Спортсмени

Індапамід може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Дія речовин, що входять до складу препарату Аріфон ретард, що не призводить до порушення уваги. Однак у деяких людей у відповідь на зниження АТ можуть розвинутися різні індивідуальні реакції, особливо на початку терапії або при додаванні до терапії інших гіпотензивних засобів. В цьому випадку здатність керувати автомобілем або іншими механізмами може бути знижена.

Симптоми

Індапамід навіть у дуже високих концентраціях (до 40 мг, тобто в 27 разів більше терапевтичної дози) не має токсичної дії.

Ознаки гострого отруєння препаратом насамперед пов'язані з порушенням водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Також можуть відзначатися нудота, блювання, зниження артеріального тиску, судоми, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, що призводить до анурії (внаслідок гіповолемії).

Лікування

Заходи невідкладної допомоги, спрямовані на видалення препарату з організму: промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.

Нерекомендоване поєднання лікарських засобів

При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію, так само як і при дотриманні дієти без солі, може спостерігатися підвищення концентрації літію в плазмі крові внаслідок зниження його екскреції, що супроводжується появою ознак передозування. При необхідності діуретичні препарати можна застосовувати у поєднанні з препаратами літію, при цьому слід ретельно підбирати дозу препаратів, постійно контролюючи вміст літію у плазмі крові.

Поєднання, що вимагають особливої уваги

Препарати, здатні викликати аритмію типу "пірует":

- Антиаритмічні препарати класу IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- Антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол);

- інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (в/в), галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, астемізол, вінкамін (в/в).

Гіпокаліємія збільшує ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо аритмії типу "пірует". Слід визначати концентрацію калію в плазмі крові та, при необхідності, коригувати її до початку комбінованої терапії індапамідом та зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, контроль рівня електролітів плазми, показників ЕКГ.

У пацієнтів з гіпокаліємією необхідно використовувати препарати, що не викликають аритмію типу "пірует".

При одночасному застосуванні з НПЗЗ (при системному призначенні), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу), можливе зниження антигіпертензивної дії індапаміду. Існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження клубочкової фільтрації. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок.

Призначення інгібіторів АПФ пацієнтам зі зниженою концентрацією іонів натрію в крові (особливо пацієнтам зі стенозом ниркової артерії) супроводжується ризиком раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та можливо зниженим внаслідок прийому діуретиків вмістом іонів натрію у плазмі крові необхідно:

- за 3 дні до початку лікування інгібіторами АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за потреби, прийом діуретиків відновити;

- або починати терапію інгібіторами АПФ з низьких доз, з подальшим поступовим збільшенням дози у разі потреби.

При хронічній серцевій недостатності лікування слід розпочинати з низьких доз інгібіторів АПФ, попередньо зменшивши дозу діуретиків.

У всіх випадках протягом першого тижня прийому інгібіторів АПФ необхідно контролювати функцію нирок (вміст креатиніну в плазмі крові).

При одночасному застосуванні індапаміду з іншими препаратами, які можуть спричинити гіпокаліємію, у т.ч. з амфотерицином B (в/в), глюко- та мінералокортикоїдами (при системному призначенні), тетракозактидом, проносними засобами, що стимулюють моторику кишечника, підвищується ризик розвитку гіпокаліємії внаслідок адитивного ефекту. Необхідний постійний контроль концентрації калію в плазмі та, при необхідності, її корекція. Особливу увагу слід приділяти хворим, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Рекомендується використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника.

При одночасному застосуванні індапаміду з баклофеном спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок.

При одночасному застосуванні із серцевими глікозидами можливе посилення токсичної дії останніх внаслідок гіпокаліємії. Необхідно контролювати концентрацію калію в плазмі