Антиангінальний засіб. Має антигіпертензивну та судинорозширювальну дію, а також антиаритмічний ефект.

Блокує кальцієві канали та зменшує надходження іонів кальцію до клітин міокарда.

Ділтіазем-120 викликає розширення коронарних артерій, тим самим збільшує коронарний кровотік.

Знижує тонус гладкої мускулатури периферичних артерій та ОПСС.

Стенокардія (профілактика нападів), артеріальна гіпертензія, профілактика нападів надшлуночкових аритмій (пароксизмальна тахікардія, мерехтіння або тріпотіння передсердь, екстрасистолія).

Гіперчутливість, синдром слабкості синусового вузла, AV блокада ІІ-ІІІ ступеня, кардіогенний шок, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність, виражена брадикардія, артеріальна гіпотензія, тяжка печінково-ниркова недостатність, дитячий вік.

Слабкість, запаморочення, головний біль, синусова брадикардія, порушення AV провідності, симптоми серцевої недостатності, артеріальна гіпотонія, нудота, запори або діарея, метеоризм, транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, почервоніння шкіри, свербіж.

При одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами (в т.ч. з пропранололом, атенололом, метопрололом, піндололом, соталолом) можлива адитивна кардіодепресивна дія поряд з посиленням у більшості пацієнтів антиангінальної дії. У пацієнтів з попереднім порушенням функції лівого шлуночка або порушеннями провідності підвищений ризик розвитку тяжкої та загрозливої брадикардії.
Ділтіазем пригнічує метаболізм пропранололу, метопрололу, але не атенололу.

При одночасному застосуванні з аміодароном посилюється негативна інотропна дія, брадикардія, порушення провідності, AV-блокада.

Оскільки дилтіазем пригнічує ізофермент CYP3A4, який бере участь у метаболізмі аторвастатину, ловастатину та симвастатину, теоретично можливі прояви лікарської взаємодії, зумовлені підвищенням концентрацій статинів у плазмі крові. Описано випадки розвитку рабдоміолізу.

При одночасному застосуванні з буспіроном підвищується концентрація буспірону в плазмі, посилюються його терапевтичні та побічні ефекти.

При одночасному застосуванні з векуронію хлоридом можливе збільшення тривалості нейром'язової блокади.

При одночасному застосуванні з дигоксином, дигітоксином можливе підвищення концентрацій дигоксину та дигітоксину у плазмі крові.

При одночасному застосуванні з іміпраміном підвищується концентрація іміпраміну у плазмі крові та виникає ризик розвитку небажаних змін на ЕКГ.

Описано випадки підвищення концентрацій у плазмі триміпраміну та нортриптиліну при одночасному застосуванні з дилтіаземом.
Ділтіазем підвищує біодоступність іміпраміну за рахунок зменшення його кліренсу. Зміни на ЕКГ обумовлені підвищенням концентрації іміпраміну в плазмі крові та адитивною пригнічуючою дією дилтіазему та іміпраміну на AV-провідність. Вважають, що дилтіазем так само взаємодіє з триміпраміном і нортриптилином.

При одночасному застосуванні з інсуліном описано випадок зменшення ефективності інсуліну.

Внаслідок інгібування метаболізму протисудомних засобів у печінці під впливом дилтіазему та зниження їх кліренсу з організму можливе підвищення концентрацій карбамазепіну та фенітоїну у плазмі крові з ризиком розвитку токсичної дії.

При одночасному застосуванні з літієм карбонатом описані випадки розвитку гострого синдрому паркінсонізму, психозу.

При одночасному застосуванні з мідазоламом, тріазоламом підвищується концентрація мідазоламу та тріазоламу в плазмі крові та посилюються їх ефекти внаслідок інгібування під впливом дилтіазему ізоферменту CYP3A4, за участю якого здійснюється метаболізм даних бензодіазепінів.

При одночасному застосуванні з натрію амідотризоатом можливе посилення антигіпертензивної дії дилтіазему.

При одночасному застосуванні з нітропрусидом натрію можливе значне підвищення ефективності при керованій гіпотензії.

При одночасному застосуванні з ніфедипіном посилюється антигіпертензивна дія.

Рифампіцин індукує активність ферментів печінки, прискорюючи метаболізм дилтіазему, що призводить до зменшення його ефективності.
При одночасному застосуванні з теофіліном можливе невелике зменшення метаболізму теофіліну в печінці, мабуть, внаслідок інгібування ізоферменту CYP1A2 під впливом дилтіазему.

При одночасному застосуванні з цизапридом описаний випадок порушення свідомості, мабуть, у зв'язку з подовженням інтервалу QT. Вважають, що дилтіазем пригнічує активність ізоферменту CYP3A4, що призводить до підвищення концентрації цизаприду в плазмі крові та, можливо, посилення його кардіотоксичності.

При одночасному застосуванні дилтіазем інгібує метаболізм циклоспорину в печінці, що призводить до зменшення його виведення та підвищення концентрації у плазмі крові. При цьому відмічено зменшення проявів нефротоксичності та посилення імунодепресивної дії.

При одночасному застосуванні з циметидином підвищується концентрація дилтіазему в плазмі внаслідок інгібування його окисного метаболізму в печінці під впливом циметидину. Можливе посилення ефектів дилтіазему.

При одночасному застосуванні з енфлураном відмічені випадки порушення AV-провідності міокарда.

Ділтіазем приймають внутрішньо, перед їжею, не розжовуючи, з невеликою кількістю води.

Дозу встановлюють індивідуально. За 1 табл. 3 рази на день.

При недостатній вираженості терапевтичного ефекту – до 2 табл. 3 рази на день.

Максимальна добова доза становить 360 мг.

З обережністю застосовують при AV-блокаді I ступеня, порушеннях внутрішньошлуночкової провідності, у пацієнтів, схильних до артеріальної гіпотензії, хронічної серцевої недостатності, інфаркті міокарда з лівошлуночковою недостатністю, шлуночкової тахікардії з розширенням комплексу QRS, печінкової недостатності, печінкової недостатності у дітей (ефективність та безпека застосування не досліджено).

Не рекомендується одночасне застосування бета-адреноблокаторів та дилтіазему для парентерального введення.

Раптове скасування дилтіазему може призвести до розвитку ангінального нападу.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки та/або нирок та особам похилого віку потрібна корекція режиму дозування.