Доксорубіцин Медак 100мг флакон №1

Доксорубіцин Медак

Інструкція

склад

діюча речовина: 1 мл 2 мг доксорубіцину гідрохлориду

допоміжні речовини : натрію хлорид, соляна кислота концентрована, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин червоного кольору.

Фармакологічна група

Інсектициди та репеленти засобу. Цитотоксичні препарати (антрацикліни та споріднені сполуки).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Доксорубіцин Медак – антрацикліновий антибіотик. Він має протипухлинну дію завдяки цитотоксичному механізму дії, зокрема шляхом інтеркаляції в ДНК, пригнічення ферменту топоізомерази ІІ та утворення активних форм кисню (АФК). Все це шкідливо впливає на синтез ДНК: Інтеркаляція молекули доксорубіцину призводить до пригнічення синтезу ДНК і РНК-полімерази в результаті порушень в основному розпізнаванні та специфічності послідовності. Пригнічення топоізомерази ІІ призводить до розриву одиничних та подвійних спіралей ДНК. Поділ ДНК також відбувається в результаті хімічної реакції з високоактивними формами кисню, такими як, наприклад, гідроксильний ОН-радикал. Наслідками цього є мутагенні та хромосомні відхилення.

Специфіка токсичності доксорубіцину пов'язана насамперед із проліферативною активністю здорової тканини. Таким чином, кістковий мозок, шлунково-кишковий тракт та гонади є основними здоровими тканинами, які зазнають пошкоджень.

Однією з основних причин неефективності лікування доксорубіцином та іншими антрациклінами є розвиток резистентності. Для подолання клітинної резистентності до доксорубіцину застосовують антагоністи кальцію, такі як верапаміл, оскільки основною мішенню є клітинна мембрана. Верапаміл блокує повільні кальцієві канали і може посилювати клітинне захоплення доксорубіцину. В ході експериментів на тваринах спостерігалися важкі токсичні ефекти при комбінованому застосуванні доксорубіцину та верапамілу.

Фармакокінетика.

Після введення спостерігається швидкий кліренс доксорубіцину з плазми крові та розподіл його по тканинах, включаючи легені, печінку, серце, селезінку, лімфатичні вузли, кістковий мозок та нирки. Відносно низькі, але стабільні рівні опиняються у тканині пухлини.

Доксорубіцин швидко метаболізується у печінці. Найбільш поширеним метаболітом є доксорубіцинолу, хоча у значної кількості пацієнтів утворюється доксорубіцин 7-діоксиаглікон та доксорубіцинолу 7-діоксиаглікон. Близько 40-50% дози виводиться із жовчю протягом 7 днів, з яких майже половина виводиться у вигляді незміненої активної речовини. Приблизно 5% дози виводиться із сечею протягом 5 днів. Доксорубіцинол, головний (активний) метаболіт, виводиться і з жовчю, і з сечею. Доксорубіцинолу не проникає через гематоенцефалічний бар'єр, але проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком. Виведення доксорубіцину з плазми є трифазним з періодами напіввиведення 12 хвилин, 3,3 години та 30 годин.

Об'єм розподілу – 25 л; ступінь зв'язування доксорубіцину з білками плазми становить 60-70%. Існують суттєві міжіндивідуальні відмінності у біотрансформації доксорубіцину. Кліренс явно не є дозозалежним, але він більший у чоловіків, ніж у жінок.

При порушенні функції печінки екскреція доксорубіцину сповільнюється і, як наслідок, збільшується затримка та накопичення у плазмі та тканинах. У таких випадках рекомендується зниження дози, хоча чіткого взаємозв'язку між печінковими пробами, кліренсом доксорубіцину та клінічної токсичності не існує. Оскільки доксорубіцин та його метаболіти лише незначно виділяються із сечею, немає чітких доказів того, що фармакокінетичні параметри чи токсичність доксорубіцину змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Хоча ниркова екскреція незначна шляхом виведення доксорубіцину, тяжка ниркова недостатність може впливати на загальну елімінацію та вимагати зниження дози.

У дослідженнях за участю пацієнтів із надмірною масою тіла (> 130% маси тіла) кліренс доксорубіцину зменшувався, а період напіввиведення збільшувався порівняно з відповідними показниками у контрольній групі пацієнтів із нормальною масою тіла. Тому пацієнтам із надмірною масою тіла потрібне регулювання дози.

Показання

Доксорубіцин Медак - цитотоксичний препарат, показаний при таких непластичних захворюваннях:

• дрібноклітинний рак легень;
• рак молочної залози;
• рецидивна карцинома яєчників;
• системна терапія місцево або метастазуючого раку сечового міхура;
• внутрішньоміхуровою профілактика рецидиву захворювання при поверхневому раку сечового міхура після трансуретральної резекції;
• присадка та неоад'ювантна терапія при остеосаркомі;
• поширені форми саркоми м'яких тканин у дорослих,
• саркома Юінга;
• лімфома Ходжкіна;
• неходжкінська лімфома;
• гострий лімфобластний лейкоз;
• гострий мієлобластний лейкоз;
• поширена множинна мієлома;
• пізня стадія або рецидив ендометрію карциноми;
• пухлина Вільямса;
• пізня стадія папілярного/фолікулярного раку щитовидної залози;
• анапластичний рак щитовидної залози;
• поширена нейробластома.

Доксорубіцин Медак часто застосовується разом з іншими цитостатиками у схемах комплексної хіміотерапії.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Вагітність та період годування груддю.

Протипоказання при внутрішньовенному введенні:

• персистуюча мієлосупресія або важкий стоматит, спричинені попереднім цитотоксичним лікуванням та/або опроміненням;
• системні інфекції;
• тяжкі порушення функції печінки
• тяжка аритмія, серцева недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, гостре запальне захворювання серця;
• попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами антрациклінів;
• підвищена схильність до кровотеч.

Протипоказання при внутрішньоміхуровому введенні:

• інвазивні пухлини проростають у сечовий міхур;
• інфекції сечових шляхів;
• запалення сечового міхура;
• проблеми при катетеризації, наприклад стеноз уретри
• гематурія.

Застосування препарату слід припинити за наявності або розвитку пригнічення кісткового мозку або появі виразок у роті. Останньому можуть передувати такі симптоми-провісники, як відчуття печіння у роті. За наявності цього симптому продовжувати застосування препарату не рекомендується.

Особливі заходи безпеки

Лише для одноразового застосування.

Будь-який невикористаний препарат чи непотрібний матеріал необхідно знищити відповідно до місцевих вимог.

При маніпуляціях з цитотоксичними лікарськими засобами необхідно дотримуватись відповідних рекомендацій.

Враховуючи токсичність препарату, рекомендуються такі запобіжні заходи:

• Персонал необхідно ознайомити із правилами роботи з препаратом.
• Вагітним медичним працівникам забороняється працювати із препаратом.
• При маніпуляціях із Доксорубіцином Медак необхідно користуватися захисним одягом: окулярами, халатами, одноразовими рукавичками та масками).
• Для розведення розчину має бути виділене відповідне місце (бажано під системою з ламінарним потоком). Робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером, зі зворотного боку покритим пластмасою.
• Усі матеріали, які використовувалися для збирання, включаючи захисні рукавички, повинні бути поміщені у пакети, призначені для вивезення відходів високого ступеня ризику, для спалювання їх за високої температури (700 °C).
• У разі потрапляння препарату на шкіру необхідно промити уражену зону водою та милом чи розчином натрію бікарбонату. Але не слід протирати шкіру за допомогою жорсткої щітки.
• У разі потрапляння препарату в очі слід відтягнути повіку та промивати уражене око великою кількістю води протягом 15 хвилин. Після цього слід проконсультуватися з лікарем.
• При розбризкуванні або розливі розчину забруднене місце необхідно обробити розведеним розчином натрію гіпохлориту (з концентрацією активного хлору 1%), бажано на тривалий час (на ніч), а потім промити водою.
• Усі матеріали, які використовувалися під час збирання, необхідно знищувати так само, як зазначено вище.
• Завжди слід мити руки після зняття рукавичок.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Спільне застосування інших протипухлинних засобів, наприклад антрациклінів (даунорубіцин, епірубіцин, ідарубіцин), цисплатину, циклофосфаміду, циклоспорину, цитарабіну, дакарбазину, дактиноміцину, фторурацилу, мітоміцину C та таксанів, може посилювати ризик застосування. Було виявлено, що розподіл доксорубіцину значною мірою змінювався, коли він застосовувався відразу після короткої інфузії паклітакселу. Спільне застосування паклітакселу призводить до зменшення кліренсу доксорубіцину та збільшує кількість випадків нейтропенії та стоматиту.

Кардіотоксичний ефект доксорубіцину посилюється після одночасного застосування кардіотонічних лікарських засобів, таких як блокатори кальцієвих каналів та верапаміл (збільшення максимальної концентрації доксорубіцину, кінцевого періоду напіввиведення та обсягу розподілу). Під час терапії доксорубіцином біодоступність дигоксину зменшується. У разі застосування доксорубіцину із вищезазначеними лікарськими засобами необхідно проводити ретельний моніторинг функції серця.

Застосування трастузумабу у комбінації з антрациклінами (такими як доксорубіцин) пов'язане з високим ризиком кардіотоксичного ефекту. В даний час трастузумаб та антрацикліни не слід застосовувати одночасно, за винятком добре контрольованих клінічних досліджень з моніторингу стану серця. Якщо антрацикліни застосовуються після завершення терапії трастузумабом, може підвищуватись ризик кардіотоксичного ефекту. По можливості між завершенням терапії трастузумабом та початком терапії антрациклінами має бути досить довгий інтервал (до 22 тижнів). Обов'язковий ретельний контроль функції серця.

Доксорубіцин Медак піддається метаболізму за участю системи цитохрому P450 (CYP450) та є субстратом для транспортера Pgp. Одночасне застосування інгібіторів CYP450 та/або Pgp може призводити до збільшення концентрації доксорубіцину в плазмі та, таким чином, посилювати його токсичність. З іншого боку, одночасне застосування індукторів CYP450, таких як рифампіцин та барбітурати, може знижувати концентрацію доксорубіцину в плазмі та зменшувати його ефективність.

Циклоспорин, інгібітор CYP3A4 та Pgp, збільшує AUC доксорубіцину та доксорубіцинолу на 55% та 350% відповідно. Така комбінація може вимагати корекції дози. Циметидин зменшує кліренс та збільшує AUC доксорубіцину.

Якщо терапія із застосуванням доксорубіцину проводиться після лікування циклофосфамідом, це може призвести до загострення геморагічного циститу.

Абсорбція протиепілептичних засобів (наприклад, карбамазепіну, фенітоїну, вальпроату) знижується після одночасного застосування доксорубіцину.

Оскільки доксорубіцин швидко метаболізується і виводиться переважно з жовчю, одночасне застосування відомих хіміотерапевтичних засобів, які надходять на гепатотоксичну дію (наприклад, меркаптопурину, метотрексату, стрептозоцином), може потенційно збільшувати токсичність доксорубіцину внаслідок зменшення печінкового кліренсу. Дозу доксорубіцину слід змінити, якщо спільне застосування гепатотоксичних засобів є обов'язковим.

Порушення гемопоезу спостерігалося після спільного застосування лікарських засобів, що впливають на функцію кісткового мозку (наприклад, похідних амідопірину, антиретровірусних препаратів, хлорамфеніколу, фенітоїну, сульфаніламідів). Про посилення нейтропенії та тромбоцитопенії повідомлялося після одночасного застосування прогестерону. Під час сумісного застосування доксоруб