Активна речовина:
еуфілін для ін'єкцій (амінофілін) – 24,0 мг;

Допоміжна речовина:
вода для ін'єкцій – до 1 мл

Еуфілін – бронхолітичний засіб, інгібітор ФДЕ. Являє собою етилендіамінову сіль теофіліну (що полегшує розчинність та збільшує абсорбцію). Чинить бронхорозширювальну дію, обумовлену, мабуть, прямим розслаблюючим впливом на гладку мускулатуру дихальних шляхів та кровоносних судин легень.

Вважають, що ця дія викликана виборчим придушенням активності специфічних ФДЕ, що призводить до підвищення внутрішньоклітинної концентрації цАМФ. Результати експериментальних досліджень in vitro показують, що основну роль, мабуть, грають ізоферменти ІІІ та ІV типів.

Пригнічення активності цих ізоферментів може викликати деякі побічні ефекти амінофіліну (теофіліну), в т.ч. блювання, артеріальну гіпотензію та тахікардію. Блокує аденозинові (пуринові) рецептори, що може бути одним із факторів дії на бронхи.

Зменшує гіперреактивність дихальних шляхів, пов'язану з пізньою фазою реакції, що викликається вдиханням алергенів, за допомогою невідомого механізму, який не відноситься до інгібування ФДЕ або блокади дії аденозину. Є повідомлення про те, що амінофілін збільшує кількість та активність Т-супресорів у периферичній крові.

Підвищує мукоциліарний кліренс, стимулює скорочення діафрагми, покращує функцію дихальних та міжреберних м'язів, стимулює дихальний центр, підвищує його чутливість до вуглекислого газу та покращує альвеолярну вентиляцію, що в кінцевому підсумку призводить до зниження тяжкості та частоти епізодів. Нормалізуючи дихальну функцію, сприяє насичення крові киснем та зниження концентрації вуглекислоти. Підсилює вентиляцію легень за умов гіпокаліємії.

Чинить стимулюючий вплив на діяльність серця, збільшує силу і частоту серцевих скорочень, збільшує коронарний кровотік і підвищує потребу міокарда в кисні. Знижує тонус кровоносних судин (головним чином судин мозку, шкіри та нирок). Чинить периферичну венодилатуючу дію, зменшує легеневу судинний опір, знижує тиск у малому колі кровообігу.

Збільшує нирковий кровотік, має помірний діуретичний ефект. Розширює позапечінкові жовчні шляхи. Стабілізує мембрани опасистих клітин, гальмує вивільнення медіаторів алергічних реакцій. Гальмує агрегацію тромбоцитів (пригнічує фактор активації тромбоцитів та PgE2α), підвищує стійкість еритроцитів до деформації (покращує реологічні властивості крові), зменшує тромбоутворення та нормалізує мікроциркуляцію. Має токолітичну дію, підвищує кислотність шлункового соку. У високих дозах має епілептогенну дію.

Фармакокінетика

В організмі амінофілін метаболізується при фізіологічних значеннях рН з вивільненням вільного теофіліну. Бронходилатуючі властивості проявляються при концентраціях теофіліну в плазмі 10-20 мкг/мл. Концентрація понад 20 мг/мл є токсичною. Збудливий ефект на дихальний центр реалізується при нижчій концентрації - 5-10 мкг/мл.

Зв'язування теофіліну з білками плазми становить приблизно 40%; у новонароджених, а також у дорослих із захворюваннями зв'язування зменшується. Зв'язування з білками плазми у дорослих становить близько 60%, у новонароджених – 36%, у хворих на цироз печінки – 36%. Проникає через плацентарний бар'єр (концентрація у сироватці крові плода дещо вища, ніж у сироватці матері). Виділяється із грудним молоком.

Теофілін метаболізується у печінці за участю кількох ізоферментів цитохрому P450, найбільш важливим з яких є CYP1A2. У процесі метаболізму утворюються 1,3-диметилсечової кислоти, 1-метилсечової кислоти і 3-метилксантин. Ці метаболіти виводяться із сечею. У незміненому вигляді у дорослих виводиться 10%. У новонароджених значна частина виводиться у вигляді кофеїну (через незрілість шляхів його подальшого метаболізму), у незміненому вигляді – 50%.

Значні індивідуальні відмінності швидкості печінкового метаболізму теофіліну є причиною вираженої варіабельності значень кліренсу, концентрації у плазмі, періоду напіввиведення. На печінковий метаболізм впливають такі фактори як вік, пристрасть до куріння тютюну, дієта, захворювання, одночасно лікувальна терапія.

T1/2 теофіліну у некурящих пацієнтів з бронхіальною астмою практично без патологічних змін з боку інших органів та систем становить 6-12 годин, у курців – 4-5 годин, у дітей – 1-5 годин, у новонароджених та недоношених дітей – 10- 45 годин.

T1/2 теофіліну збільшується у осіб похилого віку та у пацієнтів із серцевою недостатністю або захворюваннями печінки.

Кліренс зменшується при серцевій недостатності, порушення функції печінки, хронічному алкоголізмі, набряку легень, хронічної обструктивної хвороби легень.
Етилендіамін не впливає на фармакокінетику теофіліну.

Лівошлуночкова серцева недостатність (у складі комплексної терапії).

При необхідності застосування препарату в період грудного вигодовування годування груддю слід припинити.

Сепсис, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (в анамнезі), літній вік (старше 55 років), неконтрольований гіпотиреоз (можливість кумуляції), поширений атеросклероз судин, гіперплазія передміхурової залози, дитячий вік до 14 років.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія (у тому числі у плода при прийомі вагітної у ІІІ триместрі), аритмії, зниження артеріального тиску, кардіалгія, збільшення частоти нападів стенокардії.

З боку травної системи: гастралгія, нудота, блювання, гастроезофагеальний рефлюкс, печія, загострення виразкової хвороби, діарея, при тривалому прийомі – зниження апетиту.

Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж шкіри, ексфоліативний дерматит, лихоманка.

Інші: біль у грудях, тахіпное, відчуття «припливів» до обличчя, альбумінурія, гематурія, гіпоглікемія, посилення діурезу, підвищене потовиділення.

Побічні ефекти зменшуються при зниженні дози препарату, при заміні способу введення (з струминного на краплинне).

Місцеві реакції: ущільнення, гіперемія, болючість у місці введення.

Підвищує ймовірність розвитку побічних ефектів глюкокортикостероїдів, мінералокортикостероїдів (гіпернатріємія), засобів загальної анестезії (зростає ризик виникнення шлуночкових аритмій), засобів, що збуджують центральну нервову систему (збільшує нейротоксичність).

Протидіарейні препарати та пероральні естрогеновмісні контрацептиви послаблюють дію амінофіліну (зв'язуються з ферментативною системою цитохрому Р450 та змінюють метаболізм амінофіліну).

Рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн, ізоніазид, карбамазепін і морацизин, будучи індукторами мікросомального окислення, підвищують кліренс амінофіліну, що може вимагати збільшення його дози.

При одночасному застосуванні з антибіотиками групи макролідів, лінкоміцином, алопуринолом, циметидином, ізопреналіном, невеликими дозами етанолу, дисульфірамом, фторхінолонами, рекомбінантним інтерфероном альфа, метотрексатом, мексилетином, пропафеноіном, пропафеноіном, пропафеноіном що може вимагати зниження його дози.

Підсилює дію бета-адреностимуляторів та діуретиків (у тому числі за рахунок збільшення клубочкової фільтрації), знижує ефективність препаратів літію та бета-адреноблокаторів.

Сумісний зі спазмолітиками, не застосовують спільно з іншими похідними ксантину.

З обережністю призначають одночасно з антикоагулянтами.

Дорослим вводять повільно (протягом 4-6 хвилин) по 5-10 мл препарату (0,12-0,24 г), який попередньо розводять 10-20 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

З появою відчуття серцебиття, запаморочення, нудоти швидкість введення уповільнюють або переходять на краплинне введення, для чого 10-20 мл препарату (0,24-0,48 г) розводять у 100-150 мл 0,9% розчину натрію хлориду; вводять зі швидкістю 30-50 крапель за хвилину.

Перед парентеральним введенням розчин нагріти до температури тіла. Парентерально вводять амінофілін до 3 разів на добу, трохи більше 14 днів. Вищі дози амінофіліну для дорослих при внутрішньовенному введенні: разова – 0,25 г, добова – 0,5 г.

При необхідності дітям вводять амінофілін внутрішньовенно крапельно з розрахунку разової дози 2-3 мг/кг. Вищі дози для дітей при внутрішньовенному введенні: разова – 3 мг/кг, добова – у віці до 3 місяців – 0,03-0,06 г, від 4 до 12 місяців – 0,06-0,09 г, від 2 до 3 років – 0,09-0,12 г, від 4 до 7 років – 0,12-0,24 г, від 8 до 18 років – 0,25-0,5 г.

Лікування: відміна препарату, форсований діурез, гемосорбція, плазмосорбція, гемодіаліз (ефективність невисока, перитонеальний діаліз неефективний), симптоматична терапія (у тому числі внутрішньовенно метоклопрамід – при блюванні). При виникненні судом підтримувати прохідність дихальних шляхів та проводити оксигенотерапію. Для усунення судом внутрішньовенно вводити діазепам 0,1-0,3 мг/кг (але не більше 10 мг).

Перед вживанням розчин препарату слід нагріти до температури тіла.

Літнім пацієнтам рекомендується зменшити дозу препарату через сповільнене виведення його з організму.

Пальцям, що палять, рекомендується збільшити дозу у зв'язку з прискореним виведенням препарату з організму.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами та зайняття іншими видами діяльності, що вимагають концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Під час лікування препаратом не рекомендується керувати транспортними засобами, механізмами, а також займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Розчин для внутрішньовенного введення.