Кордарон таблетки 200 мг №30

Пігулки від білого до білого з кремуватим відтінком кольору, круглі, з лінією розлому з одного боку, скосом від країв до лінії розлому та з фаскою з двох сторін, з гравіюванням символу у вигляді серця над лінією розлому та цифри "200" під лінією розлому.

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, повідон К90F, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Антиаритмічний препарат. Аміодарон відноситься до класу III (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, т.к. крім властивостей антиаритміків класу III (блокада калієвих каналів) він має ефекти антиаритміків класу I (блокада натрієвих каналів), антиаритміків класу IV (блокада кальцієвих каналів) та неконкурентною бета-адреноблокуючою дією.

Крім антиаритмічної дії препарат має антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- і бета-адреноблокуючий ефекти.

Антиаритмічна дія:

- Збільшення тривалості 3 фази потенціалу дії кардіоміоцитів, в основному за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах (ефект антиаритміків класу III за класифікацією Вільямса);

- Зменшення автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення ЧСС;

- неконкурентна блокада α- та β-адренорецепторів;

- уповільнення синоатріальної, передсердної та AV-провідності, більш вираженим при тахікардії;

- Відсутність змін провідності шлуночків;

- збільшення рефрактерних періодів та зменшення збудливості міокарда передсердь та шлуночків, а також збільшення рефрактерного періоду AV-вузла;

- Уповільнення проведення та збільшення тривалості рефрактерного періоду в додаткових пучках AV-проведення.

Інші ефекти:

- Відсутність негативної інотропної дії при прийомі всередину;

- зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження ОПСС та ЧСС;

- Збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на гладку мускулатуру коронарних артерій;

- Підтримка серцевого викиду за рахунок зниження тиску в аорті та зниження ОПСС;

- Вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) і блокування захоплення цих гормонів кардіоцитами і гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.

Після початку прийому препарату внутрішньо терапевтичні ефекти розвиваються в середньому через тиждень (від кількох днів до 2 тижнів). Після припинення його прийому аміодарон визначається у плазмі протягом 9 місяців. Слід брати до уваги можливість збереження фармакодинамічної дії аміодарону протягом 10-30 днів після його відміни.

Всмоктування

Біодоступність після прийому внутрішньо у різних пацієнтів коливається від 30 до 80% (середнє значення близько 50%). Після одноразового прийому аміодарону внутрішньо _Cmax у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Однак терапевтична дія зазвичай розвивається через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до 2 тижнів).

Розподіл

Зв'язування з білками плазми становить 95% (62% - з альбуміном, 33.5% - з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон має великий _Vd . Аміодарон характеризується повільним надходженням у тканини та високою афінністю до них. Протягом перших днів лікування препарат накопичується майже у всіх тканинах, особливо в жировій тканині та крім неї в печінці, легенях, селезінці та рогівці.

Метаболізм

Аміодарон метаболізується у печінці за допомогою ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8. Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний і може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон та його активний метаболіт дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 та CYP Аміодарон та дезетиламіодарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як Р-глікопротеїн (P-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону з субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp.

Виведення

Виведення аміодарону починається через кілька днів, а досягнення рівноваги між надходженням та виведенням препарату (досягнення С _ss ) настає від одного до декількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Основним шляхом виведення аміодарону є кишківник. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою гемодіалізу. Аміодарон має тривалий T _1/2 з великою індивідуальною варіабельністю (тому при доборі дози, наприклад, її збільшенні або зменшенні, слід пам'ятати, що необхідний принаймні 1 місяць для стабілізації нової плазмової концентрації аміодарону).

Виведення прийому внутрішньо протікає в 2 фази: початковий T _1/2 (перша фаза) - 4-21 год, T _1/2 у 2-й фазі - 25-110 днів. Після тривалого внутрішнього прийому середній T _1/2 - 40 днів. Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати кілька місяців.

Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, проте при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду в крові можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові.

Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування доз навантаження, яке спрямоване на швидке накопичення аміодарону в тканинах, при якому проявляється його терапевтична дія.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

У зв'язку з незначністю виведення препарату нирками у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна корекція дози аміодарону.

Профілактика рецидивів

- загрозливих для життя шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію шлуночків (лікування має бути розпочате в стаціонарі при ретельному кардіомоніторному контролі).

- Надшлуночкові пароксизмальні тахікардії:

- Документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів з органічними захворюваннями серця;

- документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів без органічних захворювань серця, коли антиаритмічні препарати інших класів не є ефективними або є протипоказання до їх застосування;

- Документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта.

- миготливої аритмії (фібриляції передсердь) та тріпотіння передсердь.

Профілактика раптової аритмічної смерті у пацієнтів групи високого ризику

- Пацієнти після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда, що мають більше 10 шлуночкових екстрасистол в 1 год, клінічні прояви хронічної серцевої недостатності та знижену фракцію викиду лівого шлуночка (менше 40%).

Кордарон може застосовуватися при лікуванні порушень ритму у пацієнтів з ІХС та/або порушеннями функції лівого шлуночка.

Препарат слід приймати лише за призначенням лікаря.

Таблетки Кордарон приймаються внутрішньо до прийому їжі і запиваються достатньою кількістю води.

Навантажувальна ("насичувальна") доза: можуть бути застосовані різні схеми насичення.

У стаціонарі: початкова доза, розділена на кілька прийомів, становить від 600-800 мг (до максимальної 1200 мг)/добу до сумарної дози 10 г (зазвичай протягом 5-8 днів).

Амбулаторно: початкова доза, розділена на кілька прийомів, становить від 600 до 800 мг на добу до сумарної дози 10 г (зазвичай протягом 10-14 днів).

Підтримуюча доза: може варіювати у різних пацієнтів від 100 мг до 400 мг на добу. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу відповідно до індивідуального терапевтичного ефекту.

Т.к. Кордарон має дуже великий Т _1/2 , його можна приймати через день або робити перерви в його прийомі 2 дні на тиждень.

Середня терапевтична разова доза – 200 мг.

Середня терапевтична добова доза – 400 мг.

Максимальна разова доза – 400 мг.

Максимальна добова доза – 1200 мг.

Частота побічних ефектів була визначена відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто (≥10%); часто (≥1%, <10); нечасто (≥0.1%, <1%); рідко (≥0.01%, <0.1%); дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (<0.01%); частота невідома (за наявними даними частоту визначити не можна).

З боку серцево-судинної системи: часто брадикардія, зазвичай помірна, вираженість якої залежить від дози препарату; нечасто - порушення провідності (синоатріальна блокада, AV-блокада різних ступенів), аритмогенна дія (є повідомлення про виникнення нових аритмій або посилення існуючих, у деяких випадках - з подальшою зупинкою серця); на підставі наявних даних неможливо визначити, чи спричинене виникнення цих порушень ритму дією препарату Кордарон ® , тяжкістю серцево-судинної патології чи є наслідком неефективності лікування. Ці ефекти спостерігаються в основному у випадках застосування препарату Кордарон разом з лікарськими препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків серця (інтервал QT _з ) або при порушеннях вмісту електролітів у крові.

Дуже рідко – виражена брадикардія або, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, які відзначалися у деяких пацієнтів (пацієнти з дисфункцією синусового вузла та літні пацієнти), васкуліт; частота невідома – прогресування хронічної серцевої недостатності (при тривалому застосуванні), шлуночкова тахікардія типу “пірует”.

З боку травної системи: дуже часто - нудота, блювання, дисгевзія (притуплення або втрата смакових відчуттів), які зазвичай виникають при прийомі навантажувальної дози і проходять після її зменшення.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже часто – ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (перевищення нормальних значень у 1.5-3 рази; знижується при зменшенні дози або спонтанно); часто - гостре ураження печінки з підвищенням активності трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді фатальної; дуже рідко – хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз), іноді фатальні. Навіть при помірному підвищенні активності трансаміназ у крові, що спостерігається після лікування, що тривало понад 6 місяців, слід підозрювати хронічне ураження печінки.

З боку дихальної системи: часто – легенева токсичність, іноді фатальна (альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією). Хоча ці зміни можуть призвести до розвитку легеневого фіброзу, вони в основному, оборотні при ранній відміні аміодарону і при застосуванні глюкокортикостероїдів або без їх застосування. Клінічні прояви зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів. Відновлення рентгенологічної картини та функції легень відбувається повільніше (кілька місяців). Поява у пацієнта, який приймає аміодарон, вираженої задишки або сухого кашлю, як супроводжуються, так і не супроводжуються погіршенням загального стану (підвищеною стомлюваністю, зниженням маси тіла, підвищенням температури тіла) вимагає проведення рентгенографії грудної клітки та, при необхідності, відміни препарату.

Дуже рідко - бронхоспазм (у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою), гострий респіраторний дистрес-синдром (іноді з летальним кінцем і іноді безпосередньо після хірургічних втручань; передбачається можливість взаємодії з високою концентрацією кисню).

Частота невідома – легенева кровотеча.

З боку органу зору: дуже часто - мікровідкладення в епітелії рогівки, що складаються зі складних ліпідів, включаючи ліпофусцин, вони зазвичай обмежені областю зіниці і не вимагають припинення лікування та зникають після відміни препарату, іноді можуть викликати порушення зору у вигляді появи кольорового ореолу або нечіткості. контурів при яскравому висвітленні; дуже рідко - неврит зорового нерва/зорової невропатії (зв'язок з аміодароном до теперішнього часу не встановлений; однак, оскільки неврит зорового нерва може призводити до сліпоти, при появі нечіткості зору або зниження гостроти зору на тлі прийому препарату Кордарон® рекомендується провести включаючи фундоскопію, та у разі виявлення невриту зорового нерва припинити прийом препарату).

З боку ендокринної системи: часто – гіпотиреоз (збільшення маси тіла, мерзлякуватість, апатія, знижена активність, сонливість, надмірна, порівняно з очікуваною дією аміодарону, брадикардія). Діагноз підтверджується виявленням підвищеного рівня ТТГ сироватки крові (за допомогою надчутливого аналізу ТТГ); нормалізація функції щитовидної залози зазвичай спостерігається протягом 1-3 місяців після припинення лікування; у ситуаціях, пов'язаних з небезпекою для життя, лікування аміодароном може бути продовжено з одночасним додатковим призначенням L-тироксину під контролем рівня ТТГ у сироватці крові.

Також часто виникає гіпертиреоз, іноді фатальний, поява якого можлива під час лікування та після нього (були описані випадки гіпертиреозу, що розвинувся через кілька місяців після відміни аміодарону). Гіпертиреоз протікає більш потай з невеликою кількістю симптомів: незначна незрозуміла втрата маси тіла, зменшення антиаритмічної та/або антиангінальної ефективності; психічні розлади у пацієнтів похилого віку чи навіть явища тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується виявленням зниженого рівня ТТГ сироватки крові (за допомогою надчутливого аналізу ТТГ). При виявленні гіпертиреозу аміодарон має бути скасовано. Нормалізація функції щитовидної залози зазвичай відбувається протягом кількох місяців після відміни препарату. При цьому клінічна симптоматика нормалізується раніше (через 3-4 тижні), аніж відбувається нормалізація рівня гормонів щитовидної залози. Тяжкі випадки можуть призводити до смерті, тому в таких випадках потрібне невідкладне лікарське втручання. Лікування у кожному окремому випадку підбирається індивідуально. Якщо стан пацієнта погіршується як через самий тиреотоксикоз, так і через небезпечний дисбаланс між потребою міокарда в кисні і його доставкою, рекомендується негайно розпочати лікування: застосування антитиреоїдних препаратів (які не завжди можуть бути ефективними в цьому випадку), лікування кортикостероїдами ( 1 мг/кг), яке триває досить довго (3 місяці), бета-адреноблокатори.

Дуже рідко – синдром порушення секреції АДГ.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – фотосенсибілізація; часто (у разі тривалого застосування препарату у високих добових дозах) – сірувата або блакитна пігментація шкіри (після припинення лікування ця пігментація повільно зникає); дуже рідко - еритема (під час променевої терапії), висипання на шкірі (зазвичай малоспецифічна), алопеція, ексфоліативний дерматит, алопеція; частота невідома – кропив'янка.

З боку нервової системи: часто – тремор чи інші екстрапірамідні симптоми, порушення сну, кошмарні сновидіння; нечасто - сенсомоторні периферичні невропатії та/або міопатія (зазвичай оборотні протягом декількох місяців після відміни препарату, але іноді не повністю); дуже рідко – мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль.

З боку статевих органів та молочної залози: дуже рідко – епідидиміт, імпотенція.

З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія.

Алергічні реакції: частота невідома – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).

Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові.

Загальні розлади: частота невідома – утворення гранульом, включаючи гранульому кісткового мозку.

- СССУ (синусова брадикардія, синоатріальна блокада), за винятком випадків їх корекції штучним водієм ритму (небезпека "зупинки" синусового вузла);

- AV-блокада II та III ступеня за відсутності штучного водія ритму (кардіостимулятора);

- гіпокаліємія, гіпомагніємія;

- Інтерстиціальна хвороба легень;

- Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз);

- Вроджене або набуте подовження інтервалу QT;

- поєднання з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи шлуночкову тахікардію типу "пірует" (torsade de pointes): антиаритмічні препарати класу IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід); антиаритмічні препарати класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); соталол; інші (не антиаритмічні) препарати, такі як беприділ; вінкамін; деякі нейролептики фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); цизаприд; трициклічні антидепресанти; антибіотики групи макролідів (зокрема еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол, терфенадін; фторхінолони;

- вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені);

- Вагітність;

- Період лактації;

- Непереносимість лактози (дефіцит лактази), синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат містить лактозу);

- Підвищена чутливість до йоду, аміодарону або допоміжних речовин препарату.

З обережністю слід застосовувати при декомпенсованій або тяжкій хронічній (III-IV функціонального класу за класифікацією NYНA) серцевій недостатності, печінковій недостатності, бронхіальній астмі, тяжкій дихальній недостатності, у пацієнтів похилого віку (високий ризик розвитку вираженої брадикардії), при AV-блокаді І ступеня .

Вагітність

Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в І триместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв'язувати йод тільки з 14-го тижня вагітності (аменореї), то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних симптомів гіпотиреозу у новонародженого або навіть формування у нього клінічно значущого зоба.

Зважаючи на вплив препарату на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, за винятком особливих випадків, коли очікувана користь перевищує ризики (при життєзагрозних шлуночкових порушеннях ритму серця).

Період годування груддю

Аміодарон виділяється у грудне молоко у значних кількостях, тому він протипоказаний у період годування груддю (у цей період препарат слід відмінити або припинити грудне вигодовування).

З обережністю застосовують при печінковій недостатності.

Т.к. побічні ефекти аміодарону є дозозалежними, слід лікування пацієнтів мінімальними ефективними дозами, щоб мінімізувати можливість їх виникнення.

Пацієнтів слід попередити про те, щоб вони під час лікування уникали впливу прямих сонячних променів або вживали захисних заходів (наприклад, застосування сонцезахисного крему, носіння відповідного одягу).

Моніторинг лікування

Перед початком прийому аміодарону рекомендується провести дослідження ЕКГ та визначення вмісту калію в крові. Гіпокаліємія повинна бути скоригована на початок застосування аміодарону. Під час лікування необхідно регулярно контролювати ЕКГ (кожні 3 місяці) та активність трансаміназ та інші показники функції печінки.

Крім цього у зв'язку з тим, що аміодарон може викликати гіпотиреоз або гіпертиреоз, особливо у пацієнтів із захворюваннями щитовидної залози в анамнезі, перед прийомом аміодарону слід провести клінічне та лабораторне (концентрація ТТГ у сироватці крові, визначена за допомогою ультрачутливого аналізу на ТТГ) обстеження на предмет виявлення порушень функції та захворювань щитовидної залози.Під час лікування аміодароном і протягом декількох місяців після його припинення слід регулярно обстежувати пацієнта щодо виявлення клінічних або лабораторних ознак зміни функції щитовидної залози. При підозрі на порушення функції щитовидної залози необхідно провести визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою ультрапочуття