Мадопар диспергований 250 мг таблетки №100

Пігулки блідо-червоного кольору з невеликими вкрапленнями, циліндричні, плоскі, зі скошеним краєм, з хрестоподібною рискою, гравіюванням "ROCHE" та шестикутником на одній стороні, з хрестоподібною ризиком на іншій стороні; діаметр пігулки 12.6-13.4 мм, товщина 3-4 мм.

допоміжні речовини: манітол - 103.2 мг, кальцію гідрофосфат - 100 мг, целюлоза мікрокристалічна - 38.6 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований - 20 мг, кросповідон - 20 мг, етилцелюлоза - 3 мг, барвник заліза. 1 мг, докузат натрію – 0.2 мг, магнію стеарат – 5.5 мг.

Комбінований протипаркінсонічний препарат, що містить попередник допаміну та інгібітор периферичних декарбоксилаз.

При паркінсонізм нейромедіатор головного мозку допамін утворюється в базальних гангліях в недостатніх кількостях. Леводопа, або L-ДОФА - (3,4-дигідрофенілаланін), є метаболічним попередником допаміну і на відміну від останнього добре проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Після того, як леводопа проникає в ЦНС, вона перетворюється на допамін за допомогою декарбоксилази ароматичних кислот.

Хвороба Паркінсона

Після прийому внутрішньо леводопа швидко декарбоксилюється у допамін як у церебральних, так і в екстрацеребральних тканинах. У результаті більшість введеної леводопи не досягає базальних гангліїв, а периферичний допамін часто викликає побічні реакції. Отже, необхідно блокування екстрацеребрального декарбоксилювання леводопи. Це досягається шляхом одночасного введення леводопи та бенсеразиду, інгібітора периферичної декарбоксилази.

Мадопар є комбінацією цих речовин у співвідношенні 4:1, яка є оптимальною і має таку ж ефективність, як леводопа у високих дозах.

Швидкодіючі таблетки, що диспергуються, особливо показані пацієнтам з дисфагією, а також пацієнтам, які потребують більш швидкого початку дії препарату.

Капсули ГСС – особлива лікарська форма із уповільненим вивільненням активних речовин у шлунку. Максимальна концентрація в плазмі на 20-30% менше, ніж при прийомі капсул Мадопар "125" та таблеток Мадопар "250", і досягається через 3 години після прийому.

Синдром "неспокійних ніг"

Точний механізм синдрому "неспокійних ніг" невідомий, але допамінергічна система відіграє важливу роль у патогенезі цього синдрому.

Всмоктування

Капсули Мадопар "125" та таблетки Мадопар "250". Леводопа і бенсеразид всмоктуються головним чином верхніх відділах тонкої кишки. C _max леводопи в плазмі досягається приблизно через 1 годину після прийому. Абсолютна біодоступність леводопи в середньому становить 98% (74-112%). Капсули та таблетки Мадопара біоеквівалентні.

C _max та AUC леводопи зростають пропорційно дозі (в діапазоні доз леводопи від 50 до 200 мг).

Прийом їжі зменшує швидкість та ступінь абсорбції леводопи. При призначенні Мадопара після звичайного прийому їжі C _max леводопи в плазмі на 30% менше і досягається пізніше. Ступінь всмоктування леводопи зменшується на 15%.

Мадопар швидкодіючі таблетки (дисперговані) "125". Фармакокінетичні профілі леводопи після прийому Мадопара в даній лікарській формі подібні до таких після прийому таблеток і капсул Мадопара, однак, час досягнення C _max характеризується тенденцією до укорочення. Параметри всмоктування швидкодіючих таблеток (диспергувані) у різних пацієнтів менш варіабельні, ніж при застосуванні звичайних лікарських форм.

Мадопар ГСС "125", капсули з модифікованим вивільненням. Мадопар ГСС "125" має інші фармакокінетичні властивості, ніж звичайні та дисперговані форми випуску. Активні речовини вивільняються у шлунку повільно. C _max у плазмі на 20-30% менше, ніж у звичайних лікарських форм, і досягається приблизно через 3 години після прийому. Динаміка концентрації в плазмі характеризується більш тривалим T _1/2 ніж у звичайних лікарських форм, що переконливо свідчить про безперервне модифіковане вивільнення активних речовин. Біодоступність Мадопара ГСС "125" становить 50-70% від біодоступності капсул Мадопар "125" таблеток Мадопар "250" і не залежить від їди. Прийом їжі не впливає і на C _max леводопи, яка досягається через 5 годин після прийому Мадопара ГСС "125".

Розподіл

Леводопа проникає через гематоенцефалічний бар'єр за допомогою насичуваної транспортної системи. Чи не зв'язується з білками плазми, V _d становить 57 л. AUC леводопи у спинномозковій рідині становить 12% від такої у плазмі.

Бенсеразид у терапевтичних дозах не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Він накопичується, головним чином, у нирках, легенях, тонкій кишці та печінці.

Метаболізм

Леводопа метаболізується двома основними (декарбоксилювання та о-метилювання) та двома побічними шляхами (трансамінування та окислення).

Декарбоксилаза ароматичних амінокислот перетворює леводопу на допамін. Головними кінцевими продуктами цього шляху обміну є гомованілінова та дигідроксифенілоцтова кислоти.

КОМТ метилює леводопу з утворенням 3-о-метилдопи. T _1/2 цього основного метаболіту з плазми дорівнює 15-17 год, і у хворих, які отримують терапевтичні дози Мадопара, відбувається його накопичення.

Зменшення периферичного декарбоксилювання леводопи при сумісному призначенні з бенсеразидом призводить до більш високих плазмових концентрацій леводопи та 3-о-метилдопи та нижчих плазмових концентрацій катехоламінів (допаміну, норадреналіну) та фенолкарбоксильних кислот (гомованілінової кислоти).

У слизовій оболонці кишечника та печінки бенсеразид гідроксилюється з утворенням тригідроксибензилгідразину, який є потужним інгібітором декарбоксилази ароматичних амінокислот.

Виведення

На фоні пригнічення периферичної декарбоксилази T _1/2 леводопи становить близько 1.5 год. Плазмовий кліренс леводопи становить близько 430 мл/хв.

Бенсеразид майже повністю виводиться шляхом метаболізму. Метаболіти виводяться, головним чином, із сечею – 64% та меншою мірою, з калом – 24%.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

Дані про фармакокінетику леводопи у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю відсутні.

У пацієнтів похилого віку (65-78 років) з хворобою Паркінсона T _1/2 та AUC дещо збільшуються (приблизно на 25%), що не є клінічно значущою зміною та не потрібна зміна режиму дозування.

Хвороба Паркінсона, в т.ч.

- у пацієнтів з дисфагією, з акінезією в ранні ранкові години та в другій половині дня, пацієнти з феноменами "виснаження ефекту одноразової дози" або "збільшення латентного періоду до настання клінічного ефекту препарату" (Мадопар "125" швидкодіючі таблетки (дисперговані));

- у пацієнтів з будь-якими типами коливань дії леводопи, а саме, "дискінезії піку дози" та "феномен кінця дози", наприклад, нерухомість у нічний час (Мадопар ГСС "125").

Синдром "неспокійних ніг":

- Ідіопатичний синдром "неспокійних ніг";

- синдром "неспокійних ніг" у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі.

Лікування слід розпочинати поступово, індивідуально підбираючи дози до досягнення оптимального терапевтичного ефекту.

Капсули Мадопар "125" слід ковтати повністю, не розжовуючи.

Капсули Мадопар ГСС "125" слід ковтати повністю, не розжовуючи; їх не можна відкривати перед вживанням, щоб уникнути втрати ефекту модифікованого вивільнення активної речовини.

Таблетки Мадопар "250" можна подрібнювати для полегшення ковтання.

Мадопар "125" швидкодіючі таблетки (диспергувані) слід розчиняти в 25-50 мл води. Пігулка повністю розчиняється за кілька хвилин з утворенням молочно-білого розчину, який слід приймати не пізніше ніж через 30 хв після розчинення таблетки. Оскільки швидко може утворитися осад перед прийомом розчин рекомендується перемішати.

Хвороба Паркінсона

Стандартний режим дозування

Всередину не менше ніж за 30 хв до або через 1 годину після їди.

Початкова терапія

На ранній стадії хвороби Паркінсона рекомендується розпочинати лікування з прийому Мадопара у дозі 62.5 мг (50 мг леводопи + 12.5 мг бенсеразиду 3-4 рази на добу). При добрій переносимості дозу слід поступово збільшувати, залежно від реакції пацієнта.

Оптимальний ефект досягається, як правило, при добовій дозі, що містить 300-800 мг леводопи + 75-200 мг бенсеразиду, що приймається у 3 або більше прийомів. Для досягнення оптимального ефекту може знадобитися від 4 до 6 тижнів. Подальше збільшення добової дози, у разі потреби, слід проводити з інтервалами на 1 місяць.

Підтримуюча терапія

Середня підтримуюча доза становить 125 мг (100 мг леводопи + 25 мг бенсеразиду) Мадопара 3-6 разів на добу. Частота прийому (не менше 3 разів) протягом дня має бути розподілена так, щоб забезпечити оптимальний ефект. Для оптимізації ефекту може знадобитися заміна Мадопара "125" у формі звичайних капсул і Мадопара "250" у формі звичайних таблеток на Мадопар "125" швидкодіючі таблетки (диспергувані) або Мадопар ГСС "125".

Синдром "неспокійних ніг"

Препарат слід приймати за 1 годину до сну, з невеликою кількістю їжі. Максимальна добова доза – 500 мг Мадопара (400 мг леводопи + 100 мг бенсеразиду).

Ідіопатичний синдром "неспокійних ніг" з порушеннями засинання

Рекомендується призначати капсули Мадопар "125" або таблетки Мадопар "250".

Початкова доза становить 62,5-125 мг. При недостатньому ефекті дозу Мадопара слід збільшити до 250 мг (200 мг леводопи + 50 мг бенсеразиду).

Ідіопатичний синдром "неспокійних ніг" з порушеннями засинання та сну

Початкова доза - 1 капсула Мадопар ГСС "125" та 1 капсула Мадопар "125" за 1 год до сну. При недостатньому ефекті дозу Мадопара ГСС "125" слід збільшити до 250 мг (2 капсули).

Ідіопатичний синдром "неспокійних ніг" з порушеннями засинання та сну, а також з порушеннями протягом доби

Додатково: 1 таблетка диспергована або 1 капсула Мадопар "125", максимальна добова доза Мадопара - 500 мг (400 мг леводопи та 100 мг бенсеразиду).

Синдром "неспокійних ніг" у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, які отримують діаліз

Препарат призначають у дозі 125 мг (1 таблетка, що диспергується або 1 капсула Мадопар "125") за 30 хв до початку діалізу.

Режим дозування в окремих випадках

Хвороба Паркінсона

Мадопар можна комбінувати з іншими протипаркінсонічними засобами. Однак у міру продовження лікування може виникнути необхідність зменшення дози інших препаратів або їх поступової відміни.

Мадопар "125" швидкодіючі таблетки (дисперговані) - спеціальна лікарська форма для пацієнтів з дисфагією або акінезією в ранній ранковий час і в другій половині дня або для пацієнтів з феноменом "виснаження ефекту одноразової дози" або "збільшення латентного періоду до настання клінічного ефекту препарату" .

Якщо протягом дня у хворого спостерігаються сильні моторні флюктуації (феномен "виснаження ефекту одноразової дози", феномен "ввімкнення-вимкнення"), рекомендується або більш частий прийом відповідно менших разових доз, або - краще - застосування Мадопара ГСС "125".

Перехід на Мадопар ГСС "125" найкраще робити з одного дня на інший, починаючи з ранкової дози. Слід залишити ту ж добову дозу та схему прийому, як і при прийомі Мадопара "125" та Мадопара "250".

Через 2-3 дні дозу поступово збільшують приблизно 50%. Хворих слід попередити про те, що їхній стан може тимчасово погіршитися. Через особливості лікарської форми Мадопар ГСС "125" починає діяти дещо пізніше.

Клінічного ефекту можна досягти швидше, призначивши Мадопар ГСС "125" разом з капсулами Мадопар "125" або Мадопаром "125" швидкодіючими таблетками (диспергувані). Це може бути оптимально як перша ранкова доза, яка повинна бути трохи вище, ніж наступні.

Дозу Мадопара ГСС "125" слід підбирати повільно та ретельно, причому інтервал між змінами дози повинен становити не менше 2-3 днів.

У пацієнтів із симптомами захворювання, що проявляються в нічний час, позитивного ефекту вдавалося досягти шляхом поступового підвищення вечірньої дози Мадопара ГСС “125” до 250 мг (2 капсули) перед сном.

При вираженому ефекті Мадопара ГСС "125" (дискінезії) ефективніше збільшення інтервалів між прийомами, ніж зменшення разової дози.

Якщо Мадопар ГСС "125" недостатньо ефективний, то рекомендується повернутися до лікування Мадопаром "125", Мадопаром "250" або Мадопаром "125" швидкодіючими таблетками (диспергованими).

При тривалій терапії можлива поява епізодів "застигання", "феномена виснаження" феномена "вмикання-вимикання". При епізодах "застигання", "феномен виснаження" проводять дроблення дози препарату (зменшення разової дози або скорочення інтервалу між прийомами препарату), а при появі феномена "включення-вимкнення" - до збільшення разової дози при зменшенні кількості прийомів. Згодом можна спробувати збільшити дозу для посилення ефективності лікування.

У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості дози корекції не потрібно. Мадопар добре переноситься пацієнтами, які отримують сеанси гемодіалізу.

Синдром "неспокійних ніг"

Для виключення наростання симптомів синдрому "неспокійних ніг" (рання поява протягом дня, посилення ступеня тяжкості та залучення інших частин тіла) добова доза не повинна перевищувати рекомендовану максимальну дозу Мадопара - 500 мг (400 мг леводопи + 100 мг бенсеразиду).

При наростанні клінічних симптомів слід зменшити дозу леводопи або поступово відмінити леводопу та призначити іншу терапію.

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: ажитація, тривога, безсоння, галюцинації, марення, тимчасова дезорієнтація (особливо у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів із зазначенням на ці симптоми в анамнезі), депресія, головний біль, запаморочення, на пізніших стадіях лікування іноді - мимовільні рухи (типу хореї або атетозу), епізоди "застигання", послаблення ефекту до кінця періоду дії дози (феномен "виснаження"), феномен "вмикання-вимикання", виражена сонливість, епізоди раптової сонливості, посилення проявів синдрому "неспокійних ніг ".

З боку системи травлення: нудота, блювання, діарея; в окремих випадках – втрата або зміна смакових відчуттів, сухість слизової оболонки ротової порожнини.

Серцево-судинна система: аритмії, ортостатична гіпотензія (слабшає після зменшення дози Мадопара), артеріальна гіпертензія.

З боку дихальної системи: риніт, бронхіт.

З боку системи кровотворення: рідко – гемолітична анемія, транзиторна лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дерматологічні реакції: рідко – свербіж, висипання.

З боку лабораторних показників: іноді транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛФ, підвищення гамма-глутамілтранспептидази, підвищення азоту сечовини крові, зміна кольору сечі до червоного, що темніє при стоянні.

З боку організму загалом: анорексія.

Інші: фебрильна інфекція.

- Декомпенсоване порушення функцій органів ендокринної системи;

- Декомпенсоване порушення функцій печінки;

- декомпенсоване порушення функцій нирок (за винятком пацієнтів із синдромом "неспокійних ніг", які отримують діаліз);

- Захворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації;

- психічні захворювання із психотичним компонентом;

- Закритокутова глаукома;

- Одночасний прийом з неселективними інгібіторами МАО, поєднання інгібіторів МАО типу А та МАО типу В;

- Вік до 25 років;

- жінки дітородного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції;

- Вагітність;

- Період лактації (грудного вигодовування);

- Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Мадопар протипоказаний при вагітності та жінкам дітородного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції, через можливе порушення розвитку скелета у плода.

Якщо на фоні лікування Мадопаром виникає вагітність, препарат слід негайно відмінити відповідно до рекомендацій лікаря.

Невідомо, чи виділяється бенсеразид із грудним молоком. При необхідності застосування Мадопара у період лактації грудне вигодовування слід припинити, оскільки не можна виключити порушення розвитку скелета у дитини.

Протипоказаний при декомпенсованому порушенні функції нирок.

У осіб із підвищеною чутливістю до препарату можливий розвиток відповідних реакцій.

Побічні реакції з боку травної системи, можливі на початковій стадії лікування, значно усуваються, якщо приймати Мадопар з невеликою кількістю їжі або рідини, а також при повільному збільшенні дози.

Пацієнтам із відкритокутовою глаукомою слід регулярно вимірювати внутрішньоочний тиск, оскільки теоретично леводопа може підвищити внутрішньоочний тиск.

У пацієнтів, які приймають леводопу, рекомендується періодично контролювати формулу крові, функцію печінки та нирок.

Пацієнтам із цукровим діабетом слід часто контролювати рівень глюкози в крові та коригувати дозу гіпоглікемічних препаратів.

По можливості прийом Мадопара слід продовжувати якомога довше перед загальною анестезією, за винятком галотанового наркозу. Оскільки у пацієнта, який отримує Мадопар, під час галотанового наркозу можуть виникнути коливання артеріального тиску та аритмії прийом Мадопара повинен бути скасований за 12-48 годин перед оперативним втручанням. Після операції лікування відновлюють, поступово збільшуючи дозу до попереднього рівня.

Мадопар не можна скасовувати різко. Різка відміна препарату може призвести до розвитку злоякісного нейролептичного синдрому (підвищення температури, ригідність м'язів, а також можливі психічні зміни та підвищення КФК у сироватці), який може набути загрозливої для життя форми. При виникненні таких симптомів пацієнту слід перебувати під наглядом лікаря (при необхідності госпіталізація) та отримувати відповідну симптоматичну терапію, яка може включати повторне призначення Мадопара після відповідної оцінки стану пацієнта.

Депресія може бути клінічним проявом основного захворювання (паркінсонізм, синдром "неспокійних ніг") і може виникати на тлі терапії Мадопаром. Пацієнтів, які приймають Мадопар, слід ретельно спостерігати щодо можливої появи психічних побічних реакцій.