Меронем порошок 1 г №1

Порошок для приготування розчину для внутрішньовенного введення у вигляді порошку від білого до білого з жовтуватим відтінком кольору.

допоміжні речовини: натрію карбонат безводний – 208 мг.

Антибіотик групи карбапенемів для парентерального застосування, стійкий до дегідропептидази-1 (ДГП-1) людини, не вимагає додаткового введення інгібітора ДГП-1.

Меропенем має бактерицидну дію за рахунок впливу на синтез клітинної стінки бактерій. Потужна бактерицидна дія меропенему проти широкого спектру аеробних та анаеробних бактерій пояснюється високою здатністю проникнення через клітинну стінку бактерій, високим рівнем стабільності до більшості β-лактамаз та значною афінністю до білків, що зв'язують пеніцилін (БСП). Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК) зазвичай такі самі, як і мінімальні інгібуючі концентрації (МІК). Для 76% протестованих видів бактерій співвідношення МБК/МІК було 2 чи менше.

Меропенем стабільний у тестах визначення чутливості збудника. Тести in vitro показують, що меропенем діє синергічно з різними антибіотиками. Було показано in vitro та in vivo, що меропенем має постантибіотичний ефект.

Єдині рекомендовані критерії чутливості до меропенему ґрунтуються на фармакокінетиці препарату та на кореляції клінічних та мікробіологічних даних – діаметр зони та МІК, що визначаються для відповідних збудників.

Спектр антибактеріальної активності меропенему, що визначається in vitro, включає практично всі клінічно значущі грампозитивні і грамнегативні аеробні та анаеробні мікроорганізми.

Препарат активний щодо аеробних грампозитивних бактерій: Bacillus spp., Corynebacterium diphtheriae, Enterococcus liquifaciens, Enterococcus avium, Listeria monocytogenes, Lactobacillus spp., Nocardia asteroides, Staphylococcus aureuscima .ч. Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus xylosus, Staphylococcus warneri, Staphylococcus hominis, Staphylococcus simulans, Staphylococcus intermedius, Staphylococcus sciuri, Staphylococcus lugdenensis, Streptococcus pneumoniae (чувствительные и устойчивые к пенициллину), Streptococcus agalactiae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus equi, Streptococcus bovis, Streptococcus mitis, Streptococcus mitior, Streptococcus milleri, Streptococcus sanguis, Streptococcus viridans, Streptococcus salivarius, Streptococcus morbillorum, стрептококи групи G, групи F, Rhodococcus equi; аэробных грамотрицательных бактерий: Achromobacter xylosoxidans, Acinetobacter anitratus, Acinetobacter lwoffii, Acinetobacter baumannii, Aeromonas hydrophila, Aeromonas sorbria, Aeromonas caviae, Alcaligenes faecalis, Bordetella bronchiseptica, Brucella melitensis, Campylobacter coli, Campylobacter jejuni, Citrobacter freundii, Citrobacter diversus, Citrobacter koseri, Citrobacter amalonaticus, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter cloacae, Enterobacter sakazakii, Escherichia coli, Escherichia hermannii, Gardnerella vaginalis, Haemophilus influenzae (включая штаммы, продуцирующие β-лактамазы, и ампициллин-резистентные штаммы), Haemophilus parainfluenzae, Haemophilus ducreyi, Helicobacter pylori, Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують β-лактамази, та стійкі до пеніциліну та спектиноміцину), Hafnia alvei, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella aerogenes, Klebsiella ozaenae, Klebsiella ozaenae morgannii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Proteus penneri, Providencia rettgeri, Providencia stuartii, Providencia alcalifaciens, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas putida, Pseudomonas alcaligenes, Pseudomonas cepacia, Pseudomonas fluorescens, Pseudomonas stutzeri, Pseudomonas pseudomallei, Pseudomonas acidovorans, Salmonella spp., включаючи Salmonella enteritidis, Salmonella typhi, Serratia marcescens, Serratia liquefaciens, Serratia rubidaea, Shigella sonnei, Shigella flexneri, Shigella boydii, Shigella dysenteriae, Vibrio cholerae, Vibrio parahaemoly; анаеробних бактерій: Actinomyces odontolyticus, Actinomyces meyeri, Bacteroides-Prevotella-Porphyromonas spp., Bacteroides fragilis, Bacteroides vulgatus, Bacteroides variabilis, Bacteroides pneuacteintes, Bacteroidesiacted Bacteroides Bacteroides Prevotella buccаlis, Prevotella corporis, Bacteroides gracilis, Prevotella melaninogenica, Prevotella intermedia, Prevotella bivia, Prevotella splanchnicus, Prevotella oralis, Prevotella disiensy, Prevotella ., Bilophilia wadsworthia, Clostridium perfringens, Clostridium bifermentans, Clostridium ramosum, Clostridium sporogenes, Clostridium cadaveris, Clostridium sordellii, Clostridium butyricum, Clostridium clostridiiformis, Clostridium innocu ubterminale, Clostridium tertium, Eubacterium lentum, Eubacterium aerofaciens, Fusobacterium mortiferum, Fusobacterium necrophorum, Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium varium, Mobiluncus curtisii, Mobiluncus mulieris, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus micros, Peptostreptococcus saccharolyticus, Peptococcus saccharolyticus, Peptococcus asaccharolyticus, Peptostreptococcus magnus, Peptostreptococcus prevotii, Propionibacterium acnes, Propionibacterium avidium, Propionibacterium granulosum.

До препарату стійкі Stenotrophomonas maltophilia, Enterococcus faecium та метицилін-резистентні стафілококи.

Меронем показав ефективність монотерапії або в комбінації з іншими протимікробними засобами при лікуванні полімікробних інфекцій.

Розподіл

В/в введення протягом 30 хв однієї дози препарату здоровим добровольцям призводить до створення C _max , що дорівнює приблизно 11 мкг/мл для дози 250 мг, 23 мкг/мл для дози 500 мг та 49 мкг/мл для дози 1 г. Однак немає абсолютної фармакокінетичної пропорційної залежності від введеної дози ні для _max , ні для AUC. Більше того, спостерігалося зменшення плазмового кліренсу з 287 мл до 205 мл/хв для доз від 250 мг до 2 г.

В/в болюсна ін'єкція протягом 5 хв однієї дози Меронема здоровим добровольцям призводить до досягнення C _max , що дорівнює приблизно 52 мкг/мл для дози 500 мг і 112 мкг/мл для дози 1 г.

C _max у плазмі при внутрішньовенному введенні 1 г препарату протягом 2 хв, 3 хв і 5 хв склали 110, 91 та 94 мкг/мл відповідно.

Зв'язування з білками плазми – приблизно 2%. Меропенем добре проникає у більшість тканин та рідин організму, в т.ч. в цереброспінальну рідину хворих на бактеріальний менінгіт, досягаючи концентрацій, що перевищують необхідні для придушення більшості бактерій.

Через 6 годин після внутрішньовенного введення 500 мг рівень меропенему в плазмі знижується до 1 мкг/мл і менше. При багаторазовому введенні доз з інтервалом 8 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок кумуляції меропенему не відбувається.

Метаболізм та виведення

Єдиний метаболіт меропенему мікробіологічно неактивний.

Приблизно 70% введеної дози виводиться із сечею у незміненому вигляді протягом 12 годин, після чого подальша екскреція із сечею незначна. Концентрація меропенему в сечі, що перевищує 10 мкг/мл, підтримується протягом 5 годин після введення дози 500 мг. При режимах введення 500 мг кожні 8 годин або 1 г кожні 6 годин не спостерігалося кумуляції меропенему в плазмі та сечі у добровольців з нормальною функцією печінки. У пацієнтів із нормальною функцією нирок T _1/2 становить приблизно 1 год.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

Фармакокінетичні параметри Меронема у дітей такі самі, як і у дорослих. T _1/2 меропенему у дітей віком до 2 років - приблизно 1.5-2.3 год, і спостерігається лінійна фармакокінетика в діапазоні доз 10-40 мг/кг.

Дослідження фармакокінетики препарату у хворих з нирковою недостатністю показали, що кліренс меропенему корелює з кліренсом креатиніну. У таких хворих необхідне коригування дози.

Дослідження фармакокінетики препарату у пацієнтів похилого віку показали зниження кліренсу меропенему, яке корелювало зі зниженням кліренсу креатиніну, пов'язаним з віком.

Дослідження фармакокінетики препарату у пацієнтів із захворюваннями печінки показали, що захворювання печінки не впливають на фармакокінетику меропенему.

Лікування наступних інфекцій у дітей та дорослих, спричинених одним або декількома чутливими до препарату збудниками:

- Пневмонії (в т.ч. внутрішньолікарняні);

- інфекції сечовидільної системи;

- інфекції черевної порожнини;

- гінекологічні інфекції (такі як ендометрит та запальні захворювання тазових органів);

- інфекції шкіри та м'яких тканин;

- менінгіт;

- Септицемія;

- емпірична терапія при підозрі на бактеріальну інфекцію у дорослих хворих з фебрильними епізодами на тлі нейтропенії, як монотерапія або в комбінації з противірусними або протигрибковими препаратами.

Дорослим режим дозування та тривалість терапії встановлюють залежно від типу та тяжкості інфекції та стану пацієнта. Рекомендують наступні добові дози.

При лікуванні пневмонії, інфекцій сечовидільної системи, гінекологічних інфекцій (ендометрит та запальні захворювання органів малого тазу), інфекцій шкіри та м'яких тканин – 500 мг внутрішньовенно кожні 8 год.

При лікуванні госпітальних пневмоній, перитоніту, підозрі на бактеріальну інфекцію у хворих з нейтропенією, а також септицемії – 1 г внутрішньовенно кожні 8 год.

При лікуванні менінгіту – 2 г внутрішньовенно кожні 8 год.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок при КК 50 мл/хв і менше дози слід зменшити наступним чином.

Меропенем виводиться при гемодіалізі, у зв'язку з чим, якщо потрібне продовження лікування, рекомендується, щоб одиниця дози (визначається залежно від типу та тяжкості інфекції) вводилася після завершення процедури гемодіалізу, щоб відновити ефективну концентрацію у плазмі.

Досвід застосування Меронема у хворих, які піддаються перитонеальному діалізу, відсутній.

У хворих з печінковою недостатністю немає потреби у коригуванні дози.

У пацієнтів похилого віку з нормальною функцією нирок або КК понад 50 мл/хв не потрібно коригувати дозу.

Для дітей віком від 3 місяців до 12 років рекомендована доза для внутрішньовенного введення становить 10-20 мг/кг кожні 8 годин залежно від типу та тяжкості інфекції, чутливості патогенного мікроорганізму та стану пацієнта. У дітей з масою тіла більше 50 кг слід використовувати такі ж дози як у дорослих.

При менінгіті рекомендована доза становить 40 мг/кг кожні 8 годин.

Правила приготування та введення розчину

Меронем слід вводити у вигляді внутрішньовенної болюсної ін'єкції протягом не менше 5 хв або у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 15-30 хв.

Для внутрішньовенних болюсних ін'єкцій Меронем слід розводити стерильною водою для ін'єкцій (5 мл на 250 мг меропенему), що забезпечує концентрацію розчину 50 мг/мл.

Для внутрішньовенних інфузій Меронем слід розводити стерильною водою для ін'єкцій або сумісною інфузійною рідиною і потім розводити (до 50-200 мл) сумісною інфузійною рідиною.

Меронем сумісний з наступними інфузійними рідинами: 0.9% розчином натрію хлориду для внутрішньовенних інфузій; 5% або 10% розчином глюкози для внутрішньовенних інфузій; 5% розчином глюкози для внутрішньовенних інфузій з 0.02% розчином натрію бікарбонату; 0.9% розчином натрію хлориду з 5% розчином глюкози для внутрішньовенних інфузій; 5% розчином глюкози з 0.225% розчином натрію хлориду для внутрішньовенних інфузій; 5% розчином глюкози з 0.15% розчином калію хлориду для внутрішньовенних інфузій; з розчином манітолу 2.5% або 10% для внутрішньовенних інфузій.

Меронем не слід змішувати з розчинами, які містять інші препарати.

Перед вживанням розведений розчин слід струсити. Усі флакони одноразового використання. При розведенні Меронема слід застосовувати стандартні правила асептики.

Тяжкі побічні ефекти спостерігаються рідко. Повідомлялося про такі побічні ефекти:

Алергічні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції.

Дерматологічні реакції: свербіж, висипання, кропив'янка; рідко – багатоформна (ексудативна) еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.

З боку травної системи: біль у животі, нудота, блювання, діарея; в окремих випадках - оборотне підвищення в крові рівня білірубіну, трансаміназ, ЛФ та ЛДГ окремо або в комбінації; в окремих випадках – псевдомембранозний коліт.

З боку системи кровотворення: оборотний тромбоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія, лейкопенія та нейтропенія (включаючи дуже рідкісні випадки агранулоцитозу). У деяких пацієнтів можлива позитивна пряма чи непряма проба Кумбса; також є повідомлення про випадки зниження часткового тромбопластинового часу.

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, парестезії; є повідомлення про розвиток судом, проте причинний зв'язок із прийомом Меронема не встановлено.

Місцеві реакції: запалення, тромбофлебіт, біль у місці введення.

Ефекти, зумовлені біологічною дією: кандидоз ротової порожнини, вагінальний кандидоз.

- Підвищена чутливість до препарату.

З обережністю слід призначати препарат одночасно з потенційно нефротоксичними препаратами, а також пацієнтам із симптомами диспепсії, особливо пов'язаними з колітами.

Безпека застосування Меронему при вагітності не вивчалася.

Експериментальні дослідження на тваринах не показали якихось несприятливих ефектів на плід, що розвивається. Єдиним несприятливим явищем, виявленим у ході досліджень у тварин щодо впливу препарату на репродуктивну систему, була підвищена частота абортів у мавп при введенні дози, яка у 13 разів перевищує рекомендовану для людини.

Меронем не слід застосовувати при вагітності, якщо потенційна користь від його застосування виправдовує можливий ризик для плода. У кожному випадку препарат слід застосовувати під прямим наглядом лікаря.

Меропенем визначається у грудному молоці тварин у дуже низьких концентраціях. Меронем не слід застосовувати в період лактації (грудного вигодовування), якщо потенційна користь від його застосування виправдовує можливий ризик для дитини. При необхідності застосування препарату під час лактації слід розглянути питання про припинення грудного вигодовування.

У хворих з печінковою недостатністю немає потреби у коригуванні дози. Застосування Меронема у пацієнтів із захворюваннями печінки повинно проводитись під ретельним контролем рівня трансаміназ та білірубіну.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок при кліренсі креатиніну 51 мл/хв і менше дози слід зменшити наступним чином.