Моноприл таблетки 20 мг №28

Пігулки білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, практично без запаху, з ризиком з одного боку та гравіюванням "609" з іншого боку.

Допоміжні речовини: лактоза безводна – 126 мг, целюлоза мікрокристалічна – 40 мг, кросповідон – 7 мг, повідон – 4 мг, натрію стеарилфумарат – 3 мг.

Фозиноприл натрію хімічно є натрієвою сіль складного ефіру фармакологічно активної сполуки фозиноприлату. Потрапляючи в організм людини, фозиноприл зазнає ферментативного гідролізу і перетворюється на фозиноприлат. Фозиноприлат, завдяки наявності фосфінатної групи, є специфічним конкурентним інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Внаслідок інгібування АПФ, фозиноприлат перешкоджає перетворенню ангіотензину I на ангіотензин II, що має судинозвужувальну дію. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що обумовлює зменшення його вазопресорної активності та зниження секреції альдостерону. Зниження секреції альдостерону може призводити до незначного збільшення вмісту іонів калію в сироватці (в середньому 0.1 мекв/л) та зниження вмісту іонів натрію та об'єму рідини.

Фозиноприлат уповільнює метаболізм брадикініну, що має потужну вазодилатуючу дію; за рахунок цього його антигіпертензивна дія посилюється.

Зниження АТ не супроводжується зміною ОЦК, мозкового та ниркового кровотоку, кровопостачання внутрішніх органів, скелетних м'язів, шкіри, рефлекторної активності міокарда.

Після прийому внутрішньо антигіпертензивний ефект розвивається протягом 1 години, досягає максимуму через 2-6 годин і зберігається 24 години. Антигіпертензивна дія препарату проявляється однаково в положенні пацієнта стоячи і лежачи. Ортостатична гіпотензія та тахікардія іноді відзначаються у пацієнтів з гіповолемією або перебувають на дієті без солі. Для досягнення максимальної терапевтичної дії може знадобитися кілька тижнів. Антигіпертензивні ефекти фозиноприлу та тіазидних діуретиків доповнюють один одного. Ефективність антигіпертензивної дії не залежить від віку, статі та маси тіла. Препарат не має синдрому відміни навіть при різкому припиненні лікування.

При хронічній серцевій недостатності позитивний ефект Моноприлу досягається, головним чином, за рахунок гальмування РААС. Пригнічення АПФ призводить до зниження як переднавантаження, так і післянавантаження на міокард. Препарат сприяє підвищенню толерантності до фізичного навантаження, зниження тяжкості хронічної серцевої недостатності.

Всмоктування та розподіл

Після перорального застосування абсорбція становить приблизно 30-40%. Ступінь абсорбції не залежить від їди, але її швидкість може уповільнюватися при прийомі препарату під час їжі. C _max у плазмі досягається приблизно через 3 год і не залежить від прийнятої дози. Фозиноприлат зв'язується з білками крові на _≥95 %, має відносно малий Vd і незначною мірою пов'язаний із клітинними компонентами крові.

Метаболізм та виведення

Ферментативний гідроліз фозиноприлу з утворенням фозиноприлату відбувається переважно в печінці та слизовій оболонці ШКТ. При порушеній функції печінки швидкість гідролізу може бути уповільнена, а ступінь перетворення помітно не змінюється.

Фозиноприлат виводиться з організму рівною мірою через кишечник з жовчю та нирками. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з нормальною функцією нирок та печінки Т _1/2 фозиноприлату становить приблизно 11,5 год.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю значення Т _1/2 становить 14 год.

Кліренс фозиноприлату при гемодіалізі та перитонеальному діалізі в середньому становить 2% та 7% відповідно, по відношенню до значень кліренсу сечовини.

У пацієнтів з порушеною нирковою функцією (КК менше 80 мл/хв/1.73 м 2 ) загальний кліренс фозиноприлату приблизно вдвічі нижчий, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У той же час всмоктування, біодоступність та зв'язування з білками помітно не змінюються. Знижене виведення із сечею компенсується підвищеним виведенням через кишечник із жовчю. Помірне збільшення AUC у плазмі крові (менш ніж удвічі порівняно з нормою) спостерігається у пацієнтів з нирковою недостатністю різного ступеня, включаючи ниркову недостатність у термінальній стадії (КК менше 10 мл/хв/1.73 м 2 ).

У пацієнтів з порушеною функцією печінки (при алкогольному або біліарному цирозі) швидкість гідролізу фозиноприлу може бути знижена, проте ступінь гідролізу помітним чином не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлату з організму таких пацієнтів становить приблизно половину порівняно з пацієнтами із нормальною функцією печінки.

- артеріальна гіпертензія (монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, зокрема з тіазидними діуретиками);

- Серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).

Препарат приймають внутрішньо. Доза препарату має підбиратися індивідуально. Для поділу навпіл на таблетку завдано ризику.

Артеріальна гіпертензія

Початкова доза препарату, що рекомендується, становить 10 мг (1/2 таб. по 20 мг) 1 раз на добу. Дозу необхідно підбирати залежно від динаміки зниження артеріального тиску. Звичайна доза становить від 10 до 40 мг 1 раз на добу. За відсутності достатнього антигіпертензивного ефекту можливе додаткове призначення діуретиків.

Якщо лікування препаратом Моноприл починають на фоні теурапії діуретиками, його початкова доза повинна становити не більше 10 мг (1/2 таб. по 20 мг) при регулярному лікарському контролі за станом пацієнта. Максимальна добова доза становить 40 мг.

Хронічна серцева недостатність

Початкова доза препарату, що рекомендується, становить 10 мг (1/2 таб. по 20 мг) 1 раз на добу. Лікування розпочинають під обов'язковим медичним контролем. Якщо початкова доза добре переноситься, її можна поступово збільшувати з тижневими інтервалами до 40 мг 1 раз на добу (максимальна добова доза). Препарат слід призначати у поєднанні з діуретиком. Одночасне застосування дигоксину необов'язкове.

Оскільки виведення препарату з організму відбувається двома шляхами, коригування дози пацієнтам з порушенням функції нирок або печінки зазвичай не потрібне.

Відмінностей у ефективності та безпеці лікування препаратом пацієнтів віком 65 років і старше та молодих пацієнтів не спостерігається, тому корекції дози для літніх пацієнтів зазвичай не потрібні. Однак не можна виключити велику сприйнятливість у деяких пацієнтів похилого віку до препарату через можливі явища передозування через сповільнене виведення препарату.

З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, тахікардія, синкопе, аритмія, відчуття серцебиття, стенокардія, інфаркт міокарда, "припливи" крові до шкіри обличчя, порушення провідності серця, підвищення артеріального тиску, раптова смерть, зупинка серця, пери набряки.

З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність, протеїнурія, патологія передміхурової залози (гіперплазія, аденома), поліурія, олігурія.

З боку нервової системи: інсульт, ішемія головного мозку, запаморочення, порушення рівноваги, біль голови, слабкість, порушення пам'яті, порушення сну, тривожність, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, парестезії.

З боку органів чуття: порушення слуху та зору, біль у вусі, шум у вухах, зміна смаку.

З боку травної системи: нудота, діарея, кишкова непрохідність, панкреатит, гепатит, холестатична жовтяниця, абдомінальний біль, блювання, запор, анорексія, стоматит, глосит, дисфагія, метеоризм, порушення апетиту, сухість слизової оболонки.

З боку дихальної системи: пневмонія, сухий кашель, легеневі інфільтрати, бронхоспазм, задишка, ринорея, синусит, ларингіт, фарингіт, трахеобронхіт, дисфонія, носові кровотечі. У двох пацієнтів спостерігався симптомокомплекс: бронхоспазм, кашель, еозинофілія.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: запалення лімфатичних вузлів.

З боку кістково-м'язової системи: артрит, міалгія, м'язово-скелетний біль, м'язова слабкість у кінцівках.

З боку обміну речовин: загострення перебігу подагри.

Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, ангіоневротичний набряк, дерматит.

Інші: підвищення температури тіла, гіпергідроз, порушення статевої функції, зміна маси тіла.

З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини, підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, зниження гемоглобіну та гематокриту, підвищення ШОЕ, лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія.

Вплив на плід: порушення розвитку нирок плода, зниження артеріального тиску плода та новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, олігогідрамніон, контрактура кінцівок, гіпоплазія легень.

- Спадковий ангіоневротичний набряк та ідіопатичний ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т.ч. після прийому інших інгібіторів АПФ);

- Природжена непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція;

- Вагітність;

- Період лактації (грудного вигодовування);

- вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені);

- Підвищена чутливість до фозиноприлу або будь-якої іншої речовини, що входить до складу препарату;

- Підвищена чутливість до будь-якого іншого інгібітора АПФ в анамнезі.

З обережністю: ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, хронічної ниркової недостатності); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; аортальний стеноз; стан після трансплантації нирки; при десенсибілізації; системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія) – підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу; при гемодіалізі; цереброваскулярні захворювання (у т.ч. недостатність мозкового кровообігу); ІХС; хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV ФК (за класифікацією NYHA); цукровий діабет; пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; у пацієнтів похилого віку; подагра, дотримання дієти з обмеженням кухонної солі; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання, попереднє лікування діуретиками).

Моноприл протипоказаний під час вагітності. Застосування інгібіторів АПФ при вагітності може спричинити порушення розвитку або загибель плода. Якщо вагітність виявлена на фоні лікування препаратом Моноприл, його слід якнайшвидше припинити. Якщо (у поодиноких випадках) альтернативи інгібіторам АПФ для лікування пацієнтки немає, слід проінформувати її про потенційну шкоду лікування для розвитку плода та провести ретельне ультразвукове дослідження щодо виявлення патології плода. При виявленні олігогідрамніону лікування препаратом Моноприл не скасовують лише в тому випадку, якщо воно проводиться за життєвими показаннями. Слід мати на увазі те, що олігогідрамніон іноді виявляється лише за наявності незворотних ушкоджень у плода.

У новонароджених, матері яких приймали інгібітори АПФ під час вагітності, спостерігалися артеріальна гіпотензія, олігурія, гіперкаліємія.

Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ під час вагітності, повинні бути ретельно обстежені щодо гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Якщо у новонародженого відзначається олігурія необхідно направити зусилля на контроль артеріального тиску та підтримку ниркової перфузії. Замінне переливання крові або діаліз можуть бути необхідні відновлення АТ і заміщення порушеної функції нирок. Фозіноприл повільно виводиться з циркулюючої крові у дорослих при проведенні гемодіалізу та перитонеального діалізу. Досвіду щодо виведення фозиноприлу з циркулюючої крові у новонароджених немає.

Оскільки фозиноприл виявляється у грудному молоці, препарат не слід застосовувати під час годування груддю.

Оскільки виведення препарату з організму відбувається двома шляхами, корекції доз пацієнтам із порушенням функції печінки зазвичай не потрібне.

При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікування препаратом слід припинити та призначити відповідну терапію.

З обережністю застосовують при нирковій недостатності, двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, стані після трансплантації нирки, при гемодіалізі.

Оскільки виведення препарату з організму відбувається двома шляхами, корекції доз пацієнтам із порушенням функції нирок зазвичай не потрібне.

З обережністю слід призначати препарат пацієнтам похилого віку.

Перед початком лікування потрібно провести аналіз гіпотензивної терапії, ступеня підвищення АТ, обмеження раціону по солі та/або рідини та інших клінічних обставин. По можливості слід припинити гіпотензивну терапію, що проводилася раніше, за кілька днів до початку лікування препаратом Моноприл.

Для зменшення ймовірності виникнення артеріальної гіпотензії діуретики слід відмінити за 2-3 дні до початку лікування Моноприлом.

До початку лікування та під час терапії необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст іонів калію, креатиніну, сечовини, вміст електролітів та активність печінкових ферментів у крові.

Ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку кінцівок, обличчя, губ, слизових оболонок, язика, горлянки або гортані у пацієнтів при застосуванні препарату Моноприл. При набряку язика, глотки або гортані може розвиватися обструкція дихальних шляхів з можливим летальним кінцем. У подібних випадках необхідне припинення прийому препарату та проведення невідкладних заходів, включаючи підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) (1:1000), а також вживання інших заходів невідкладної терапії. У більшості випадків при набряку обличчя, слизової оболонки ротової порожнини, губ та кінцівок припинення прийому препарату призводило до нормалізації стану; проте іноді потрібно призначення відповідної терапії.

Набряк слизової оболонки кишечника

Під час прийому інгібіторів АПФ рідко спостерігався набряк слизової оболонки кишечника. Пацієнти скаржилися на біль у животі (при цьому нудоти та блювання могло не бути), у деяких випадках набряк слизової оболонки кишечника виникав без набряку обличчя, активність С1-естерази була в нормі. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Набряк слизової оболонки кишечника має бути включений до диференційної діагностики пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, які пред'являють скарги на абдомінальні болі.

Анафілактичні реакції під час діалізу з використанням високопроникних мембран

Анафілактичні реакції можуть розвиватися у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час гемодіалізу за допомогою високопроникних мембран, а також під час аферезу ЛПНЩ з адсорбцією на декстран сульфат. У таких випадках слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу чи застосування гіпотензивних препаратів іншого класу.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації

У двох пацієнтів під час проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих на фоні прийому інгібітору АПФ еналаприлу було відзначено життєзагрозливі анафілактоїдні реакції. У тих же пацієнтів цих реакцій вдалося уникнути за допомогою своєчасного зупинення прийому інгібітору АПФ; однак вони з'явилися знову після ненавмисного відновлення прийому інгібітору АПФ. Слід виявляти особливу обережність під час проведення десенсибілізації пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Можливий розвиток агранулоцитозу та пригнічення функції кісткового мозку під час лікування інгібіторами АПФ. Ці випадки спостерігаються частіше у пацієнтів з порушеною функцією нирок, особливо при наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Перед початком терапії інгібіторами АПФ та в процесі лікування проводять визначення лейкоцитів та лейкоцитарної формули (1 раз на місяць у перші 3-6 місяців лікування та у перший рік застосування препарату у пацієнтів з підвищеним ризиком нейтропенії).

Артеріальна гіпотензія

У пацієнтів з неускладненою формою артеріальної гіпертензії можливий розвиток артеріальної гіпотензії у зв'язку із застосуванням препарату Моноприл.

Симптоматична гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ частіше розвивається у пацієнтів на тлі інтенсивного лікування діуретиками, дієти, пов'язаної з обмеженням кухонної солі, або при проведенні діалізу. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для застосування препарату після проведення заходів відновлення ОЦК.

У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, який може призвести до олігурії або азотемії та в поодиноких випадках – до гострої ниркової недостатності з летальним кінцем. Тому при лікуванні хронічної серцевої недостатності препаратом Моноприл необхідно уважно спостерігати за пацієнтами, особливо протягом перших 2 тижнів лікування, а також при будь-якому збільшенні дози Моноприлу або діуретика. Може знадобитися зниження дози діуретика у пацієнтів з нормальним або низьким АТ, які раніше отримували терапію діуретичними засобами або мають гіпонатріємію. Артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату Моноприл при хронічній серцевій недостатності.

Деяке зниження системного АТ є звичайним та бажаним ефектом на початку застосування препарату при хронічній серцевій недостатності. Ступінь цього зниження максимальна на ранніх етапах лікування та стабілізується в межах одного або двох тижнів від початку лікування. АТ зазвичай повертається до вихідного рівня без зниження терапевтичної ефективності.

Порушення функції печінки

У поодиноких випадках при застосуванні інгібіторів АПФ відзначається синдром, першим проявом якого є холестатична жовтяниця. Потім слідує блискавичний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому не вивчений. При появі помітної жовтяничності та вираженому підвищенні активності ферментів печінки лікування препаратом Моноприл слід припинити та призначити відповідне лікування.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки може спостерігатися підвищена концентрація фозиноприлу в плазмі. При цирозі печінки (в т.ч. алкогольному) загальний кліренс фозиноприлату здається знижений, а AUC приблизно в 2 рази вище, ніж у пацієнтів без порушень функції печінки.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією з одно- або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки під час лікування інгібіторами АПФ може підвищуватись концентрація азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Ці ефекти зазвичай оборотні та проходять після припинення лікування. Необхідний контроль функції нирок у таких пацієнтів у перші тижні лікування. У деяких пацієнтів підвищення концентрацій азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові (зазвичай невелике та минуще) може спостерігатися навіть без очевидного порушення функції нирок при одночасному застосуванні препарату Моноприл та діуретиків. Може знадобитися зниження дози препарату Моноприл.

У пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю функція нирок може залежати від активності РААС, тому лікування інгібіторами АПФ може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, і в поодиноких випадках – до гострої ниркової недостатності та летального результату.

Гіперкаліємія

Відзначалися випадки підвищення вмісту іонів калію у сироватці крові пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. фозіноприл. Групу ризику в цьому відношенні складають пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом 1 типу, а також приймають калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій або інші препарати, що підвищують вміст іонів калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи фозиноприл, відзначався непродуктивний, завзятий кашель, що проходить після відміни терапії. При появі кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід розглядати цю терапію як можливу причину в рамках диференціального діагнозу.

Хірургічні втручання/загальна анестезія

Інгібітори АПФ можуть посилювати антигіпертензивну дію засобів, що застосовуються для проведення загальної анестезії. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) слід попередити лікаря/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.

Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ або при спекотній погоді через ризик дегідратації та артеріальну гіпотензію внаслідок зменшення об'єму циркулюючої рідини.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами або виконанні іншої роботи, що вимагає підвищеної уваги, т.к. можливе виникнення запаморочення.

Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, шок, порушення водно-електролітного балансу, гостра ниркова недостатність, ступор.

Лікування: прийом препарату слід припинити, показано промивання шлунка, прийом сорбентів (наприклад, активованого вугілля), вазодепресорних засобів, інфузії 0.9% розчину натрію хлориду і далі симптоматичне та підтримуюче лікування. Застосування гемодіалізу є неефективним.