Норваск таблетки 5 мг №30

Пігулки білого або майже білого кольору, у формі смарагду (восьмигранник з нерівними сторонами), з гравіюванням "Pfizer" на одній стороні та "AML-5" - на іншій.

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 124.056 мг, кальцію гідрофосфат – 63 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 4 мг, магнію стеарат – 2 мг.

Блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину. Має антигіпертензивний та антиангінальний ефект. Блокує повільні кальцієві канали, інгібує трансмембранний перехід іонів кальцію всередину клітин (переважно – у гладком'язові клітини судин, ніж у кардіоміоцити).

Антиангінальна дія обумовлена розширенням коронарних та периферичних артерій та артеріол.

При стенокардії зменшує виразність ішемії міокарда; розширюючи периферичні артеріоли, знижує ОПСС, зменшує поста навантаження на серце, знижує потребу міокарда в кисні. Розширюючи коронарні артерії та артеріоли в незмінених та в ішемізованих зонах міокарда, збільшує надходження кисню до міокарда (особливо при вазоспастичній стенокардії); запобігає спазму коронарних артерій (в т.ч. викликаний курінням).

У пацієнтів зі стабільною стенокардією разова добова доза збільшує толерантність до фізичного навантаження, уповільнює розвиток нападів стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину та інших нітратів.

Чинить тривалу дозозалежну антигіпертензивну дію, механізм якої обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією разова доза препарату забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і стоячи.

Ортостатична гіпотензія при застосуванні амлодипіну трапляється досить рідко.

Амлодипін не викликає зниження толерантності до фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка. Зменшує рівень гіпертрофії міокарда лівого шлуночка. Не впливає на скоротливість і провідність міокарда, не викликає рефлекторного збільшення ЧСС, гальмує агрегацію тромбоцитів, збільшує ШКФ, має слабку натрійуретичну дію. При діабетичній нефропатії не збільшує вираженість мікроальбумінурії. Не надає жодного несприятливого впливу на обмін речовин та концентрацію ліпідів плазми крові та може застосовуватися при терапії пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Значне зниження артеріального тиску спостерігається через 6-10 год, тривалість ефекту - 24 год.

У пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи (включаючи коронарний атеросклероз з ураженням однієї судини і до стенозу 3 і більше артерій та атеросклерозу сонних артерій), що перенесли інфаркт міокарда, черезшкірну транслюмінальну ангіопластику коронарних артерій. інтими-медії сонних артерій, знижує летальність від інфаркту міокарда, інсульту, ТЛП, аортокоронарного шунтування, призводить до зниження числа госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії і прогресування хронічної серцевої недостатності, знижує частоту втручань, спрямованих на відновлення.

Не підвищує показник смертності або розвитку ускладнень та летальних наслідків у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) на фоні терапії дигоксином, діуретиками та інгібіторами АПФ.

У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) неішемічної етіології при застосуванні амлодипіну існує ймовірність виникнення набряку легень.

Всмоктування та розподіл

Після прийому внутрішньо амлодипін добре абсорбується із ШКТ, C _max у крові досягається через 6-12 годин після прийому. Середня абсолютна біодоступність становить 64-80%. Одночасне вживання їжі не впливає на абсорбцію амлодипіну.

Середній V _d дорівнює приблизно 21 л/кг маси тіла, що вказує на те, що більша частина препарату знаходиться у тканинах, а менша – у крові. Зв'язування із білками плазми становить приблизно 97.5%. Амлодипін проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

C _ss у плазмі досягається через 7-8 днів терапії.

Метаболізм та виведення

Амлодипін зазнає повільного, але активного метаболізму в печінці за відсутності значущого ефекту "першого проходження" через печінку. Метаболіти не мають суттєвої фармакологічної активності.

Після одноразового прийому T _1/2 варіює від 35 до 50 годин, при повторному призначенні Т _1/2 становить приблизно 45 годин. ).

Близько 60% прийнятої дози виводиться з сечею переважно у вигляді метаболітів, 10% - у незміненому вигляді, а 20-25% - через кишечник з жовчю.

Амлодипін не видаляється при гемодіалізі.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) виведення амлодипіну сповільнене (Т _1/2 - 65 год) порівняно з молодими пацієнтами, проте ця різниця не має клінічного значення.

Подовження Т _1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю передбачає, що при тривалому застосуванні кумуляція препарату в організмі буде вищою (Т _1/2 – до 60 год).

Ниркова недостатність не суттєво впливає на кінетику амлодипіну.

- артеріальна гіпертензія (як як монотерапія, так і в поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами);

- Стабільна стенокардія і вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала) (як як монотерапія, так і в поєднанні з іншими антиангінальними засобами).

Препарат приймають внутрішньо 1 раз на добу, запиваючи необхідною кількістю води (100 мл).

При артеріальній гіпертензії та стенокардії початкова доза становить 5 мг, залежно від індивідуальної реакції пацієнта, її можна збільшити до максимальної дози, що становить 10 мг.

Не потрібна корекція дози Норваску при одночасному застосуванні тіазидних діуретиків, бета-адреноблокаторів або інгібіторів АПФ.

У пацієнтів похилого віку препарат рекомендується застосовувати у середній терапевтичній дозі, зміна дози препарату не потрібна.

Незважаючи на те, що T _1/2 амлодипіну, як і всіх блокаторів кальцієвих каналів, збільшується у пацієнтів з порушеннями функції печінки, коригування дози препарату у даної категорії пацієнтів зазвичай не потрібне.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендується застосовувати Норваск у звичайних дозах, проте необхідно враховувати можливе незначне збільшення T _1/2 .

Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100) , рідко (від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (від <1/10 000), включаючи окремі повідомлення, невідомо (неможливо оцінити частоту виходячи з наявних даних).

З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, периферичні набряки (човників та стоп), “припливи” крові до шкіри обличчя; нечасто – надмірне зниження АТ; дуже рідко - непритомність, задишка, васкуліт, ортостатична гіпотензія, розвиток або посилення перебігу хронічної серцевої недостатності, порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, біль у грудній клітці.

З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко – міастенія.

З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, сонливість; нечасто – астенія, загальне нездужання, гіпестезії, парестезії, периферична невропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, підвищена збудливість, депресія, тривожність, дзвін у вухах, збочення смаку; дуже рідко – мігрень, підвищене потовиділення, апатія, ажитація, атаксія, амнезія; невідомо – екстрапірамідні порушення.

З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота; нечасто – блювання, запор або діарея, метеоризм, диспепсія, анорексія, сухість у роті, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко – гастрит, панкреатит, гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит.

З боку системи кровотворення: дуже рідко – тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку дихальної системи: нечасто – задишка, риніт, носова кровотеча; дуже рідко – кашель.

З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах, порушення зору.

З боку сечовивідної системи: нечасто – прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія; дуже рідко – дизурія, поліурія.

З боку статевої системи: нечасто – порушення еректильної функції, гінекомастія.

З боку шкірних покривів: рідко – дерматит; дуже рідко – алопеція, ксеродермія, холодний піт, порушення пігментації шкіри.

З боку обміну речовин: нечасто – збільшення/зниження маси тіла; дуже рідко – гіперглікемія.

Алергічні реакції: нечасто - свербіж шкіри, висип (в т.ч. еритематозний, макуло-папульозний висип, кропив'янка); дуже рідко – ангіоневротичний набряк, багатоформна еритема.

Інші: нечасто – озноб, біль неуточненої локалізації; дуже рідко – паросмія.

- Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 90 мм рт.ст.);

- Обструкція виносить тракту лівого шлуночка (включаючи важкий аортальний стеноз);

- шок (включаючи кардіогенний);

- гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після інфаркту міокарда;

- вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені);

- підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів з печінковою недостатністю, хронічною серцевою недостатністю неішемічної етіології III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, нестабільною стенокардією, аортальним стенозом, мітральним стенозом, гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією, гострим інфарктом міокарда СССУ (виражена тахікардія, брадикардія), артеріальною гіпотензією, при одночасному застосуванні з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4.

Безпека застосування препарату Норваск при вагітності не встановлена, тому застосування під час вагітності можливе лише в тому випадку, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода.

Дані, що свідчать про виведення амлодипіну з грудним молоком, відсутні. Однак відомо, що інші блокатори повільних кальцієвих каналів (похідні дигідропіридину) виділяються з грудним молоком. У зв'язку з цим при необхідності застосування препарату Норваск у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.

Не було виявлено впливу амлодипіну на фертильність для дослідження на щурах.

З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із печінковою недостатністю.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок рекомендується застосовувати Норваск у звичайних дозах, проте необхідно враховувати можливе незначне збільшення T _1/2 .

Під час лікування препаратом необхідна підтримка гігієни порожнини рота та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен).

У пацієнтів похилого віку може збільшуватись T _1/2 та знижуватись кліренс препарату. Зміни доз не потрібні, але необхідно більш ретельне спостереження за пацієнтами цієї категорії.

Ефективність та безпека застосування препарату Норваск при гіпертонічному кризі не встановлена.

Незважаючи на відсутність у блокаторів повільних кальцієвих каналів синдрому відміни, припинення лікування препаратом Норваск бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату.

На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (клас III та IV за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легень, незважаючи на відсутність ознак погіршення серцевої недостатності.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Хоча на тлі прийому препарату Норваск будь-якого негативного впливу на здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами не спостерігалося, проте внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних явищ слід уважно ставитися до індивідуальної дії препарату у зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування та при зміні режиму дозування.

Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (існує ймовірність появи вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату).

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), горизонтальне положення з низьким узголів'ям, підтримка функції серцево-судинної системи, моніторинг показників роботи серця та легень, контроль ОЦК та діурезу. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних препаратів (за відсутності протипоказань до їх застосування); для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів - внутрішньовенне введення глюконату кальцію. Гемодіаліз неефективний.

Амлодипін може безпечно застосовуватися для терапії артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна комбінувати з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами.

На відміну від інших блокаторів повільних кальцієвих каналів клінічно значущої взаємодії амлодипіну (ІІІ покоління блокаторів повільних кальцієвих каналів) не було виявлено при спільному застосуванні з НПЗЗ у т.ч. з индометацином.

Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а так само посилення їх антигіпертензивної дії при сумісному застосуванні з альфа _альфа .

Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігали, проте деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон і хінідин).

Амлодипін може також безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо.

Одноразове застосування силденафілу в дозі 100 мг у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну.

Повторне застосування амлодипіну у дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами показників фармакокінетики аторвастатину.

Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У таких випадках слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг.

Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу.

Противірусні препарати (наприклад, ритонавір) збільшують плазмові концентрації блокаторів повільних кальцієвих каналів, у т.ч. амлодипіну.

Нейролептики та ізофлуран посилюють антигіпертензивну дію похідних дигідропіридину.

Препарати кальцію можуть зменшити ефект блокаторів повільних кальцієвих каналів.

При сумісному застосуванні блокаторів повільних кальцієвих каналів з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні), можливе посилення проявів нейротоксичності останніх (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах).

Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводились. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну.

Амлодипін не впливає на концентрацію у сироватці крові дигоксину та його нирковий кліренс.

Норваск не надає суттєвого впливу на дію варфарину (протромбіновий час).

Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну.

У дослідженнях in vitro амлодипін не впливає на зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину.

Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується суттєвою зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, т.к. при генетичному поліморфізмі ізоферменту CYP3A4 можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, внаслідок цього, посилення гіпотензивного ефекту.

Одноразовий прийом алюміній/магнійвмісних антацидів не суттєво впливає на фармакокінетику амлодипіну.

При одночасному застосуванні дилтіазему (інгібітор ізоферменту CYP3A4) у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у пацієнтів похилого віку (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Незважаючи на те, що клінічне значення цих ефектів до кінця не зрозуміло, вони можуть бути яскравіше виражені у пацієнтів похилого віку.

Потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол) можуть призводити до збільшення концентрації амлодипіну в плазмі більшою мірою, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін та інгібітори ізоферменту CYP3A4.

У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин (інгібітор ізоферменту CYP3A4) та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом.

Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід ретельно контролювати АТ при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів ізоферменту CYP3A4.

При одночасному застосуванні з амлодипіном є ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Щоб уникнути токсичності такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу у плазмі крові пацієнтів та коригувати дозу такролімусу у разі потреби.

Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності – 4 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.