Похожие препараты

489.00грн.
Є в наявності

Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від наведеної на сайті

Київ, Межигірська 56

усі питання за телефоном (097) 141-69-71

Суми, Заливна 5

усі питання за телефоном (068) 172-31-12

Протопік

Діюча речовина:
Такролімус (Tacrolimus)


Інструкція

Форма випуску, склад та упаковка

Мазь для зовнішнього застосування 0.03% від білого до жовтого кольору, однорідна.

100 г
такролімус (у формі моногідрату) 30 мг

допоміжні речовини: парафін білий м'який – 77.47 мг, парафін рідкий – 11 мг, пропіленкарбонат – 5 мг, віск бджолиний білий – 3.5 мг, парафін твердий – 3 мг.


Фармакологічна дія

Імунодепресант. На молекулярному рівні ефекти та внутрішньоклітинна кумуляція такролімусу обумовлені зв'язуванням із цитозольним білком (FKBP 12). Комплекс FKBP 12 - такролімус специфічно та конкурентно інгібує кальциневрин, забезпечуючи кальційзалежне блокування шляхів передачі Т-клітинних сигналів та запобігаючи транскрипції дискретного ряду лімфокінних генів.

Такролімус – високоактивний імунодепресант. В експериментах in vitro та in vivo такролімус чітко зменшував утворення цитотоксичних лімфоцитів, які відіграють ключову роль реакції відторгнення трансплантату. Такролімус пригнічує утворення лімфокінів (інтерлейкін-2, інтерлейкін-3, γ-інтерферон), активацію Т-клітин, експресію рецептора інтерлейкіну-2, а також залежну від Т-хелперів проліферацію В-клітин.

Фармакокінетика

Абсорбція такролімусу варіабельна (варіабельність абсорбції у дорослих пацієнтів – 6-43%). Біодоступність такролімусу становить у середньому 20-25%. Біодоступність, а також швидкість та ступінь абсорбції такролімусу при одночасному прийомі з їжею знижуються. Характер жовчовиділення не впливає на абсорбцію препарату. Розподіл такролімусу в організмі людини після внутрішньовенного введення має двофазний характер. У системному кровотоку такролімус добре зв'язується з еритроцитами. Співвідношення концентрацій такролімусу в цілісній крові та плазмі близько 20:1. Значна частка такролімусу плазми (> 98.8%) знаходиться у зв'язаному з білками плазми (сироватковий альбумін, α1 -кислий глікопротеїн) стані.

Такролімус широко розподіляється в організмі. V d у рівноважному стані з урахуванням концентрацій у плазмі становить близько 1300 л (у здорових людей). Той самий показник, що розраховується за цільною крові, дорівнює в середньому 47.6 л.

Такролімус має низький кліренс. У здорових людей середній загальний кліренс, розрахований за концентраціями в цілісній крові, - 2.25 л/год. У дорослих пацієнтів після пересадки печінки, нирки та серця значення кліренсу склали 4.1 л/год, 6.7 л/год та 3.9 л/год відповідно. Низький гематокрит та гіпопротеїнемія сприяють збільшенню незв'язаної фракції такролімусу, прискорюючи кліренс такролімусу. Кортикостероїди, які застосовуються при трансплантації, також можуть підвищити інтенсивність метаболізму та прискорити кліренс такролімусу.

T 1/2 такролімус тривалий і мінливий. У здорових людей середній T 1/2 цільної крові становить приблизно 43 год.

Такролімус активно метаболізується в печінці, головним чином за участю ізоферменту CYP3A4. Метаболізм такролімусу інтенсивно протікає у стінці кишечника. Ідентифіковано декілька метаболітів такролімусу. В експериментах in vitro було показано, що тільки один з метаболітів має імуносупресивну активність, близьку до активності такролімусу. Інші метаболіти відрізнялися слабкою імуносупресивною активністю або її відсутністю. У системному кровотоку виявлено лише один із метаболітів такролімусу в низьких концентраціях. Таким чином, фармакологічна активність такролімусу практично не залежить від метаболітів.

Після внутрішньовенного та перорального введення 14 С-міченого такролімусу основна частка радіоактивності виявлялася в калі. Приблизно 2% радіоактивності реєструвалося у сечі. У сечі та калі близько 1% визначалося в незміненому вигляді.

Показання

Для системного застосування: попередження та лікування відторгнення алотрансплантату печінки, нирки у дорослих пацієнтів. Лікування відторгнення алотрансплантату, резистентного до стандартних режимів імуносупресивної терапії у дорослих пацієнтів.

Для зовнішнього застосування: лікування атопічного дерматиту (середнього ступеня тяжкості та тяжких форм) у разі недостатньої відповіді пацієнтів на традиційні методи лікування чи наявності протипоказань до таких.

Режим дозування

Дозу та частоту застосування встановлюють індивідуально, залежно від показань, клінічної ситуації та застосовуваної лікарської форми.

Побічна дія

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – ішемія міокарда, тахікардія, артеріальна гіпертензія, кровотеча, тромбоемболічні та ішемічні ускладнення, порушення периферичного кровообігу, артеріальна гіпотензія; нечасто – шлуночкові аритмії та зупинка серця, серцева недостатність, кардіоміопатії, гіпертрофія шлуночків, суправентрикулярні аритмії, прискорене серцебиття, аномальні показники ЕКГ, порушення серцевого ритму, ЧСС та пульсу, інфаркт, тромбоз глибоких вен; рідко – перикардіальний випіт; дуже рідко – порушення ехокардіограми.

З боку системи кровотворення: часто – анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз; нечасто – панцитопенія, нейтропенія; рідко – тромботична тромбоцитопенічна пурпура.

З боку системи згортання крові: нечасто - коагулопатії, відхилення в показниках коагулограми, рідко - гіпопротромбінемія.

З боку центральної нервової системи: дуже часто – тремор, головний біль, безсоння; часте - епілептоїдні напади, порушення свідомості, парестезії та дизестезії, периферичні невропатії, запаморочення, порушення письма, тривожність, сплутаність свідомості та дезорієнтація, депресія, пригнічений настрій, емоційні розлади, кошмарні сновидіння; нечасто – кома, крововиливи в ЦНС та порушення мозкового кровообігу, параліч та парез, енцефалопатія, порушення мови та артикуляції, амнезія, психотичні розлади; рідко – підвищення м'язового тонусу; дуже рідко – міастенія.

З боку органу зору: часто – нечіткість зору, фотофобія, захворювання очей; нечасто – катаракта; рідко – сліпота.

З боку органу слуху: часто – шум (дзвін) у вухах; нечасто – зниження слуху; рідко – нейросенсорна глухота; дуже рідко – порушення слуху.

З боку дихальної системи: часто – задишка, легеневі паренхіматозні розлади, плевральний випіт, фарингіт, кашель, закладеність носа, риніт; нечасто – дихальна недостатність, розлади з боку дихальних шляхів, астма; рідко – гострий респіраторний дистрес-синдром.

З боку травної системи: дуже часто – діарея, нудота; часто - запальні захворювання ШКТ, шлунково-кишкові виразки та прориви, шлунково-кишкові кровотечі, стоматит та виразка слизової оболонки ротової порожнини, асцит, блювання, шлунково-кишковий та абдомінальний біль, диспепсія, запори, метеоризм, почуття здуття рідке випорожнення, симптоми порушень з боку ШКТ; нечасто – паралітична кишкова непрохідність (паралітичний ілеус), перитоніт, гострий та хронічний панкреатит, підвищення рівня амілази в крові, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, порушення евакуаторної функції шлунка; рідко – субілеус, панкреатичні псевдокісти.

З боку печінки: часто – підвищення рівня печінкових ферментів, порушення функції печінки, холестаз та жовтяниця, ураження клітин печінки та гепатит, холангіт; рідко – тромбоз печінкової артерії, що облітерує ендофлебіт печінкових вен; дуже рідко – печінкова недостатність, стеноз жовчних проток.

З боку сечовидільної системи: дуже часто – порушення ниркової функції; часто – ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, олігурія, гострий канальцевий некроз, токсична нефропатія, сечовий синдром, розлади з боку сечового міхура та уретри; нечасто – анурія, гемолітичний уремічний синдром; дуже рідко – нефропатія, геморагічний цистит.

Дерматологічні реакції: часто - свербіж, висипання, алопеція, акне, гіпергідроз; нечасто – дерматит, фотосенсибілізація; рідко – токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла); дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м'язової системи: часто – артралгія, м'язові судоми, біль у кінцівках, біль у спині; нечасто – суглобові розлади.

З боку ендокринної системи: дуже часто – гіперглікемія, цукровий діабет; рідко – гірсутизм.

З боку обміну речовин: дуже часто – гіперкаліємія; часто - гіпомагніємія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіпокальціємія, гіпонатріємія, гіперволемія, гіперурикемія, зниження апетиту, анорексія, метаболічний ацидоз, гіперліпідемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, електролітні порушення; нечасто – зневоднення, гіпопротеїнемія, гіперфосфатемія, гіпоглікемія.

Інфекції та інвазії: на фоні терапії такролімусом, як і іншими імунодепресантами, підвищується ризик локальних та генералізованих інфекційних захворювань (вірусних, бактеріальних, грибкових, протозойних). Може погіршитися перебіг раніше діагностованих інфекційних захворювань; випадки нефропатії, асоційованої з ВК-вірусом, а також прогресуючої мультифокальної лейкоенцефалопатії.

Травми, отруєння, ускладнення процедур: часто – первинна дисфункція трансплантату.

Доброякісні, злоякісні та неідентифіковані новоутворення: пацієнти, які отримують імуносупресивну терапію, мають більш високий ризик злоякісних пухлин. При застосуванні такролімусу відмічено виникнення як доброякісних, і злоякісних новоутворень, зокрема. вірус Епштейна-Барр-асоційованих лімфопроліферативних захворювань та раку шкіри.

З боку статевої системи: нечасто – дисменорея та маткова кровотеча. Негативний вплив такролімусу на чоловічу фертильність, що виражається у зменшенні числа та рухливості сперматозоїдів, встановлено у щурів.

Алергічні реакції: у пацієнтів, які приймали такролімус, спостерігалися алергічні та анафілактичні реакції.

З боку організму в цілому: часто – астенія, гарячкові стани, набряки, біль та дискомфорт, підвищення рівня ЛФ у крові, збільшення маси тіла, порушення сприйняття температури тіла; нечасто – поліорганна недостатність, грипоподібний синдром, порушення сприйняття температури навколишнього середовища, відчуття здавлювання у грудях, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, підвищення активності ЛДГ у крові, зниження маси тіла; рідко – спрага, втрата рівноваги (падіння), відчуття скутості у грудній клітці, утруднення руху; дуже рідко – збільшення маси жирової тканини.

Протипоказання до застосування

Для системного та зовнішнього застосування: вагітність; період лактації (грудного вигодовування); підвищена чутливість до такролімусу.

Для зовнішнього застосування генетичні дефекти епідермального бар'єру, такі як синдром Нетертона; ламелярний іхтіоз; шкірні прояви реакції "трансплантат проти господаря"; генералізована еритродермія (у зв'язку з ризиком прогресуючого збільшення системної абсорбції такролімусу); дитячий та підлітковий вік до 16 років (залежно від застосовуваної лікарської форми).

Застосування при вагітності та годуванні груддю

Протипоказане застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).

особливі вказівки

У початковому посттрансплантаційному періоді слід проводити регулярний моніторинг наступних параметрів: АТ, ЕКГ, неврологічний статус та стан зору, рівень глюкози крові натщесерце, концентрація електролітів (особливо калію), показники печінкової та ниркової функції, гематологічні показники, коагулограма, рівень протеїнемії. За наявності клінічно значущих змін необхідна корекція імуносупресивної терапії.

У період застосування такролімусу слід уникати призначення рослинних препаратів, що містять звіробій (Hypericum perforatum), а також інших рослинних засобів, які можуть спричинити зниження (зміну) концентрації такролімусу в крові та надати несприятливий вплив на клінічний ефект такролімусу.

При діареї концентрація такролімусу в крові може значно змінюватись; з появою діареї необхідний ретельний моніторинг концентрацій такролімусу в крові.

Слід уникати одночасного застосування циклоспорину та такролімусу, а також бути обережним при лікуванні такролімусом пацієнтів, які раніше отримували циклоспорин.

При застосуванні такролімусу описані випадки кардіоміопатії – гіпертрофія шлуночків або гіпертрофія перегородок серця. У більшості випадків гіпертрофія міокарда була оборотною і спостерігалася при концентраціях такролімусу в крові, що перевищують рекомендовані. Іншими факторами ризику є наявність попереднього захворювання серця, застосування кортикостероїдів, артеріальна гіпертензія, ниркова та печінкова дисфункція, інфекції, гіперволемія, набряки. Пацієнтам, які мають високий ризик та отримують інтенсивну імуносупресивну терапію, до та після трансплантації (через 3 та 9-12 місяців) необхідно проводити ехокардіографічний та ЕКГ контроль. Якщо виявляються аномалії, слід розглянути питання зниження дози такролімусу або його заміни на інший імунодепресант.

Такролімус може спричинити подовження інтервалу QT. При лікуванні пацієнтів з діагностованим вродженим синдромом подовженого інтервалу QT або підозрою на подібний стан слід дотримуватись особливої обережності.

У пацієнтів, які отримували такролімус, можливий розвиток посттрансплантаційних лімфопроліферативних захворювань (ПТЛЗ), що асоціюються з вірусом Епштейна-Барр. При одночасному застосуванні препарату з антилімфоцитарними антитілами ризик ПТЛЗ підвищується. Також є відомості про підвищення ризику ПТЛЗ у пацієнтів із виявленим капсидним антигеном вірусу Епштейна-Барр. Тому перед застосуванням такролімусу цієї групи пацієнтів слід провести серологічне дослідження на наявність капсидного антигену вірусу Епштейна-Барр. У процесі лікування рекомендується проводити ретельний моніторинг вірусу Епштейна-Барр за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Позитивна ПЛР на вірус Епштейна-Барр може зберігатися протягом місяців і сама не є свідченням ПТЛЗ або лімфоми.

У пацієнтів, які отримують імунодепресанти, підвищений ризик опортуністичних інфекцій (викликаних бактеріями, грибами, вірусами, найпростішими). Серед цих інфекцій відзначається нефропатія, що асоціюється з ВК-вірусом, а також асоційована з JC-вірусом прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія (ПМЛ). Такі інфекції часто пов'язані з глибоким пригніченням імунної системи і можуть призводити до тяжких або фатальних результатів, що необхідно брати до уваги при проведенні диференціального діагнозу у пацієнтів, які мають ознаки порушення ниркової функції або неврологічні симптоми на тлі імуносупресивної терапії.

Імуносупресивна терапія підвищує ризик злоякісних новоутворень. Рекомендується обмежувати інсоляцію та ультрафіолетове опромінення, носити відповідний одяг, користуватися сонцезахисними засобами з високим фактором захисту.

Є повідомлення про виникнення синдрому оборотної задньої енцефалопатії і натомість терапії такролимусом. Якщо у пацієнта, який приймає такролімус, з'являються симптоми, характерні для синдрому оборотної задньої енцефалопатії (головний біль, психічні порушення, судоми та зорові порушення), необхідно провести магнітно-резонансну томографію. Під час підтвердження діагнозу слід контролювати АТ, виникнення судом, а також негайно припинити системне введення такролімусу. У разі вживання зазначених заходів цей стан повністю оборотний у більшості пацієнтів.

Використання в педіатрії

При зовнішньому застосуванні такролімус слід застосовувати у лікарських формах, що відповідають віку дитини.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Такролімус може викликати зорові та неврологічні розлади, особливо у поєднанні з алкоголем. У період лікування пацієнти повинні утримуватися від керування автотранспортом та роботи з механізмами.

Лікарська взаємодія

Після перорального прийому такролімус метаболізується в системі кишкового цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом препаратів або лікарських трав з інгібуючою або індукувальною дією на CYP3A4 може відповідно підвищити або знизити концентрації такролімусу в крові.

На підставі клінічного досвіду було встановлено, що концентрацію такролімусу в крові можуть суттєво підвищувати наступні препарати: протигрибкові засоби (кетоконазол, флуконазол, ітраконазол, вориконазол), макролідні антибіотики (еритроміцин), інгібітори ВІЛ протеаз (ритонавір) (при даній комбінації такролімусу). Фармакокінетичні дослідження показали, що підвищення концентрації такролімусу в крові є насамперед наслідком підвищення біодоступності такролімусу при прийомі внутрішньо, спричиненого інгібуванням кишкового метаболізму такролімусу. Пригнічення печінкового метаболізму такролімусу відіграє другорядну роль.

Менш виражена лікарська взаємодія спостерігалася при одночасному застосуванні такролімусу з клотримазолом, кларитроміцином, джозаміцином, ніфедипіном, нікардипіном, дилтіаземом, верапамілом, даназолом, етинілестрадіолом, омепразолом та нефазодоном.

У дослідженнях in vitro було показано, що потенційними інгібіторами метаболізму такролімусу є наступні речовини: бромокриптин, кортизон, дапсон, ерготамін, гестоден, лідокаїн, мефенітоїн, міконазол, мідазолам, нілвадипін, норетинодрон, хінідин, тамінодіноценом.

Рекомендується уникати вживання грейпфрутового соку у зв'язку з можливістю підвищення рівня такролімусу в крові.

Лансопразол та циклоспорин можуть потенційно інгібувати CYP3A4-опосередкований метаболізм такролімусу та підвищувати його концентрацію в крові.

На підставі клінічного досвіду було встановлено, що концентрацію такролімусу в крові можуть суттєво знизити такі препарати: рифампіцин, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum).

Клінічно значуща взаємодія спостерігалося з фенобарбіталом.

Кортикостероїди у дозах, що підтримують, зазвичай знижують концентрацію такролімусу в крові. Високі дози преднізолону або метилпреднізолону, які застосовуються для лікування гострого відторгнення, можуть збільшувати або зменшувати концентрацію такролімусу в крові.

Карбамазепін, метамізол та ізоніазид здатні знижувати концентрацію такролімусу в крові.

Такролімус пригнічує ізофермент CYP3A4 і при одночасному прийомі може вплинути на препарати, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4. T 1/2 циклоспорину при одночасному застосуванні з такролімусом збільшується. Також можуть спостерігатися синергічні/адитивні нефротоксичні ефекти. З цих причин одночасний прийом циклоспорину і такролімусу не рекомендується, а при призначенні такролімусу пацієнтам, які раніше приймали циклоспорин, необхідно бути обережними.

Такролімус підвищує концентрацію фенітоїну у крові.

Такролімус може знижувати кліренс гормональних контрацептивів.

Експериментальні дослідження на тваринах показали, що такролімус потенційно здатний знизити кліренс і збільшувати T 1/2 фенобарбіталу та антипірину.

Біодоступність такролімусу можуть збільшувати прокінетичні засоби (метоклопрамід, цизаприд), циметидин, гідроксид магнію та алюмінію.

Одночасне застосування такролімусу з препаратами, що мають нефро- або нейротоксичність (наприклад, аміноглікозиди, інгібітори гірази, ванкоміцин, котримоксазол, НПЗЗ, ганцикловір, ацикловір), може сприяти посиленню цих ефектів.

В результаті спільного застосування такролімусу з амфотерицином та ібупрофеном спостерігалося посилення нефротоксичності.

Такролімус може сприяти розвитку або посилювати гіперкаліємію (слід уникати одночасного застосування калію або калійзберігаючих діуретиків у високих дозах).

Імунодепресанти можуть змінювати реакцію організму на вакцинацію. Вакцинація під час лікування такролімусом може бути менш ефективною. Слід уникати застосування живих ослаблених вакцин.

Такролімус активно зв'язується з білками плазми. Слід враховувати можливу конкурентну взаємодію такролімусу з препаратами, що мають високу спорідненість до білків плазми (НПЗЗ, пероральні антикоагулянти, пероральні гіпоглікемічні засоби).

Для опису препарату
Назва Протопік
Діюча речовина Такролімус
Фармакологічна група Дерматотропний засіб
Форма випуску Мазь
Код ATX D11AH01
Показання для лікування Дерматит атопічний

Ще не було питань.

Мітки: Протопік 0, 03% мазь 10г