Іматиніб капсули 100 мг №120

Капсули непрозорі, від світло-жовтогарячого до оранжевого кольору, з маркуванням чорного кольору №1 - "7629" на корпусі та "TEVA" на кришечці; вміст капсул – гранульований порошок від білого до світло-жовтого кольору.

Допоміжні речовини: манітол – 32.681 мг, кросповідон типу А – 15.3 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний – 0.85 мг, магнію стеарат – 1.7 мг.

Склад желатинової капсули: желатин – до 100%, титану діоксид – 1.33%, барвник заліза оксид жовтий – 0.65%, барвник заліза оксид червоний – 0.06%.
Склад чорнила: глазур фармацевтична (шелаку розчин в етанолі) - 59.42%, барвник заліза оксид чорний - 24.65%, Н-бутанол - 9.75%, вода очищена - 3.249%, пропіленгліколь - 1.3%, етанол обезвожен. %, водний аміак 28% - 0.001%.

Інгібітор протеінтірозінкінази. Інгібує фермент Bcr-Abl-тирозинкіназу на клітинному рівні, in vitro та in vivo. Селективно пригнічує проліферацію та викликає апоптоз клітинних ліній, позитивних Bcr-Abl, а також молодих лейкозних клітин при хронічному мієлолейкозі з позитивною філадельфійською хромосомою і при гострому лімфобластному лейкозі.

У дослідженнях з трансформації колоній, проведених на пробах периферичної крові та кісткового мозку, було показано, що іматиніб селективно пригнічує Bcr-Abl-позитивні колонії, отримані у хворих на хронічний мієлолейкоз.

У дослідженнях, проведених in vivo на тваринних моделях з використанням Bcr-Abl-позитивних пухлинних клітин, було показано, що препарат має протипухлинну активність при монотерапії.

Крім того, іматиніб є інгібітором рецепторів тирозин-кінази для фактора росту тромбоцитів і фактора стовбурових клітин, а також пригнічує клітинні реакції, які опосередковуються вищеназваними факторами.

In vitro іматиніб інгібує проліферацію та індукує апоптоз клітин стромальних пухлин шлунково-кишкового тракту, що експресують kit-мутації.

Після прийому внутрішньо біодоступність у середньому 98%. Коефіцієнт варіації AUC становить 40-60%. При прийомі з їжею з високим вмістом жирів, порівняно з прийомом натщесерце, відзначається незначне зниження ступеня абсорбції (зменшення _Cmax на 11%, AUC – на 7.4%) та уповільнення швидкості абсорбції (подовження _Tmax на 1.5 год).

При клінічно значущих концентраціях іматинібу його зв'язування з білками плазми становить близько 95% (переважно з альбуміном і кислим альфа-глікопротеїном, незначною мірою - з ліпопротеїном).

Основним метаболітом іматинібу, що циркулює в кров'яному руслі, є N-деметилированное піперазинове похідне, яке in vitro має фармакологічну активність, подібну до такої незміненої активної речовини. Значення AUC для метаболіту становить 16% від AUC іматинібу.

Після прийому внутрішньо 14 C-міченого іматинібу за 7 днів було виведено з калом 68% введеної дози та сечею 13% дози. У незміненому вигляді виводиться близько 25% дози (20% – з калом та 5% – з сечею). Інша кількість іматинібу виводиться у вигляді метаболітів.

T _1/2 іматинібу у здорових добровольців становив близько 18 год.

При порушенні функції печінки можливе підвищення концентрації іматинібу у плазмі.

З боку системи кровотворення: часто – нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, фебрильна нейтропенія; можливі панцитопенія, пригнічення кістково-мозкового кровотворення.

З боку травної системи: часто - анорексія, нудота, блювання, діарея, диспепсія, біль у животі, здуття живота, метеоризм, запор, рефлюкс-езофагіт, виразка порожнини рота, підвищення активності печінкових ферментів; можливі гіпербілірубінемія, жовтяниця, гепатит; рідко – шлунково-кишкові кровотечі, мелена, асцит, виразка шлунка, гастрит, гастро-езофагеальний рефлюкс, сухість у роті, печінкова недостатність, коліт, непрохідність кишечника, панкреатит, підвищення апетиту.

Є окремі повідомлення про розвиток цитолітичного або холестатичного гепатиту та печінкової недостатності, що в деяких випадках призводили до летального результату; гастроентерит.

З боку обміну речовин: рідко – дегідратація, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення концентрації сечової кислоти в крові, подагра), гіпофосфатемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, порушення смаку, парестезії, безсоння; можливі геморагічний інсульт, непритомність, периферична нейропатія, гіпестезія, сонливість, мігрень, депресія, порушення пам'яті, тривога, зниження лібідо; рідко – сплутаність свідомості, набряк мозку, підвищення внутрішньочерепного тиску, судоми.

З боку органу зору: часто – кон'юнктивіт, підвищення сльозовиділення, затуманювання зору; можливі подразнення очей, крововилив у кон'юнктиву, сухість кон'юнктиви, набряклість повік; рідко – макулярний набряк, папілярний набряк, ретинальні геморагії, геморагії у склоподібне тіло, глаукома.

Слухові та вестибулярні порушення: можливі запаморочення, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: можливі серцева недостатність, набряк легень, тахікардія, гематоми, артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, припливи до обличчя, похолодання кінцівок; рідко – гідроперикардит, перикардит, тромбоз/емболія.

З боку дихальної системи: часто – диспное; можливі плевральний випіт, біль у горлянці або гортані, кашель; рідко – легеневий фіброз, інтерстиціальна пневмонія.

Дерматологічні реакції: часто - періорбітальні набряки, дерматит, екзема, висипання, набряклість обличчя, набряклість повік, свербіж, еритема, сухість шкіри, алопеція, нічна пітливість; можливі петехії, підвищене потовиділення, уртикарія, пошкодження нігтів, реакції фотосенсибілізації, пурпура, гіпотрихоз, хейліт, гіперпігментація шкіри, гіпопігментація шкіри, псоріаз, ексфоліативний дерматит, бульозний висип; рідко – ангіоневротичний набряк, везикулярний висип, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м'язової системи: часто – м'язові спазми та судоми, м'язово-скелетні болі та артралгії, припухання суглобів; можливі ішіалгії, скутість м'язів та суглобів.

З боку сечовидільної системи: можливі ниркова недостатність, біль у нирках, часте сечовипускання, гематурія.

З боку репродуктивної системи: можливі гінекомастія, збільшення молочних залоз, набряк мошонки, біль у сосках, зниження потенції.

З боку організму загалом: часто – затримка рідини, набряки; часто - лихоманка, слабкість, озноб; іноді – сильне нездужання, геморагії; рідко – анасарка, геморагії у пухлини, некроз пухлини.

Інші: часто – збільшення маси тіла, носові кровотечі; іноді – підвищення ЛФ, креатиніну, КФК, ЛДГ, зниження маси тіла.

Можливі сепсис, простий герпес, герпес оперізувальний, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів.

З обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки, оскільки можливе посилення дії іматинібу.

Рекомендації щодо застосування іматинібу у пацієнтів з порушеннями функції нирок нині відсутні.

З обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки, оскільки можливе посилення дії іматинібу.

Рекомендації щодо застосування іматинібу у пацієнтів з порушеннями функції нирок нині відсутні.

Під час лікування слід контролювати масу тіла пацієнта для своєчасного виявлення затримки рідини в організмі; систематично проводити повний клінічний аналіз периферичної крові; регулярно проводити контроль функції печінки.

При виникненні нейтропенії та тромбоцитопенії, а також у разі підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛФ та вмісту білірубіну рекомендується тимчасово відмінити іматиніб або зменшити дозу.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Враховуючи, що іматиніб може викликати запаморочення та затуманювання зору, рекомендується бути обережним при керуванні автомобілем або роботі з механізмами.

При одночасному застосуванні з препаратами, що інгібують ізофермент CYP3A4 (в т.ч. кетоконазолу), можливе підвищення концентрації іматинібу в плазмі крові.

Навпаки, одночасне застосування препаратів, які є індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, дексаметазону), може призвести до посилення метаболізму іматинібу та зниження його концентрації у плазмі.

При одночасному застосуванні з симвастатином відзначається збільшення _Cmax та AUC симвастатину у 2 та 3.5 рази відповідно, що є наслідком інгібування ізоферменту CYP3A4 під впливом іматинібу.

Рекомендується з обережністю застосовувати іматиніб одночасно з препаратами, які є субстратами CYP3A4 та мають вузький діапазон терапевтичної концентрації, а також з препаратами, які містять парацетамол.

У дослідженнях in vitro було показано, що іматиніб пригнічує ізофермент CYP2D6 у тих же концентраціях, в яких він пригнічує CYP3A4. У зв'язку з цим слід враховувати можливість посилення ефектів препаратів, які є субстратами ізоферменту CYP2D6 при їх спільному застосуванні з іматинібом.