Релпакс таблетки 40 мг №2

Пігулки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "REP 40" на одній стороні і "Pfizer" - на іншій.

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 93.015 мг, лактози моногідрат – 46 мг, кроскармеллозу натрію – 10 мг, магнію стеарат – 2.5 мг.

Склад плівкової оболонки: опадрай оранжевий OY-LS-23016 (гіпромелоза, лактози моногідрат, титану діоксид (Е171), тріацетин, барвник сонячний захід жовтий з лаком алюмінієвим (Е110)) - 6 мг, опад4-1 Y гіпромелоза, триацетин) – 1 мг.

Протимігренозний препарат. Елетриптан є представником групи селективних агоністів серотонінових судинних 5-НТ _1B- та нейрональних 5-НТ _1D -рецепторів. Елетриптан має також високу спорідненість до серотонінових 5-HT _1F -рецепторів і виявляє помірну дію на серотонінові 5-НТ _1A -, 5-НТ _2B -, 5-НТ _1E - і 5-НТ ₇ -рецептори.

У порівнянні з суматриптаном, елетриптан виявляє значно більшу селективність щодо серотонінових рецепторів, розташованих у сонних артеріях, ніж щодо серотонінових рецепторів, розташованих у коронарних та стегнових артеріях. Здатність елетриптану звужувати внутрішньочерепні кровоносні судини, а також його інгібуючу дію щодо нейрогенного запалення може обумовлювати його протимігренозну активність.

Всмоктування

Після прийому внутрішньо елетриптан швидко і досить повно всмоктується із шлунково-кишкового тракту (абсорбція становить близько 81%). У чоловіків і жінок абсолютна біодоступність при пероральному прийомі становить близько 50%. _Тmax після прийому внутрішньо в плазмі в середньому становило 1.5 год. У діапазоні терапевтичних доз (20-80 мг) фармакокінетика елетриптану характеризується лінійною залежністю.

C _max елетриптану в плазмі крові та AUC збільшувалися приблизно на 20-30% при прийомі препарату після вживання жирної їжі. При прийомі внутрішньо під час нападу мігрені AUC зменшувалася приблизно на 30%, Т _max у плазмі збільшувалася до 2.8 год.

При регулярному застосуванні (по 20 мг 3 рази на добу) протягом 5-7 днів фармакокінетика елетриптану залишалася лінійною з передбачуваною кумуляцією. При призначенні у більш високих дозах (40 мг 3 рази на добу та 80 мг 2 рази на добу) протягом 7 днів кумуляція елетриптану перевищувала очікувану (приблизно на 40%).

Розподіл

V _d елетриптану при внутрішньовенному введенні становить 138 л, що вказує на гарний розподіл у тканині. Елетриптан помірно зв'язується із білками (приблизно на 85%).

Метаболізм

Дослідження in vitro свідчать, що первинний метаболізм елетриптану відбувається під дією ізоферменту CYP3A4 у печінці. Цей факт підтверджується підвищенням концентрацій елетриптану в плазмі при одночасному застосуванні еритроміцину, який є потужним селективним інгібітором CYP3A4. Дослідження in vitro демонструють також невелику участь CYP2D6 у метаболізмі елетриптану, хоча у клінічних дослідженнях не виявлено клінічного ефекту поліморфізму цього ферменту на фармакокінетичні параметри елетриптану.

Ідентифіковано два основних циркулюючих метаболіту, частка яких становить значну частину загальної радіоактивності плазми крові після введення елетриптану, міченого 14 С. Метаболіт, що утворюється в результаті N-окислення, не мав активності в експериментах на тваринах in vitro. Метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання, за активністю можна порівняти з елетриптаном у дослідженнях на тваринах in vitro. Третій компонент радіоактивної плазми не ідентифікований, вважають, що він є сумішшю гідроксильованих метаболітів, які також виводяться нирками і через кишечник.

Концентрація активного N-деметильованого метаболіту в плазмі крові становить лише 10-20% від концентрації елетриптану і відповідно не робить значного внеску в його терапевтичний ефект.

Виведення

Загальний кліренс елетриптану з плазми крові після внутрішньовенного введення становить у середньому 36 л/год, а T _1/2 - приблизно 4 год. Середній нирковий кліренс після внутрішнього прийому дорівнює приблизно 3.9 л/год. Частка позаниркового кліренсу становить приблизно 90% загального кліренсу; це свідчить про те, що елетриптан виводиться, головним чином, у вигляді метаболітів нирками та через кишечник.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

Результати мета-аналізу клініко-фармакологічних досліджень та популяційного фармакокінетичного аналізу свідчать про те, що стать не має клінічно значущого впливу на концентрацію елетриптану в плазмі крові.

У людей похилого віку (65-93 роки) виявлено невелике та статистично незначне зниження (на 16%) кліренсу елетриптану та статистично значуще збільшення T _1/2 (приблизно з 4.4 до 5.7 год) порівняно з такими у молодих дорослих людей. Ефект елетриптану на АТ у людей похилого віку може бути більш вираженим у порівнянні з пацієнтами молодшого віку.

У пацієнтів з порушенням функції печінки (класи А та В за шкалою Чайлд-П'ю) виявлено статистично значуще збільшення AUC (на 34%) та T _1/2 , а також невелике збільшення _Cmax (на 18%), проте ці невеликі зміни не вважаються клінічно незначущими.

У пацієнтів з легким (КК 61-89 мл/хв), помірним (КК 31-60 мл/хв) та вираженим (КК<30 мл/хв) порушенням функції нирок не виявлено статистично значущих змін фармакокінетики елетриптану або зв'язування його з білками плазми крові.

Препарат призначають внутрішньо. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи водою.

При появі головного болю мігренозу Релпакс ® слід приймати якомога раніше з моменту початку болю, проте препарат ефективний і на пізнішій стадії нападу мігрені.

Для дорослих пацієнтів (віком 18-65 років) початкова доза, що рекомендується, становить 40 мг.

Якщо головний біль мігренозу купірується, але потім відновлюється протягом 24 годин, то Релпакс можна призначити повторно в тій же дозі. Якщо необхідна друга доза, її слід приймати не раніше ніж через 2 години після першої дози.

Якщо перша доза препарату Релпакс не призводить до зменшення головного болю протягом 2 годин, то для усунення того ж нападу не слід приймати другу дозу, т.к. у клінічних дослідженнях ефективність такого лікування не доведена. При цьому пацієнти, у яких не вдалося усунути напад, можуть дати ефективну клінічну відповідь при наступному нападі.

Якщо прийом препарату в дозі 40 мг не дозволяє досягти адекватного ефекту, то при наступних нападах мігрені може бути ефективною доза 80 мг.

Максимальна добова доза – 160 мг.

У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна.

В цілому Релпакс переноситься добре. Зазвичай побічні ефекти носять минущий характер, слабко або помірно виражені та проходять самостійно без додаткового лікування. Частота побічних реакцій у пацієнтів, які приймають препарат 2 рази протягом 24 годин в одній і тій же дозі для усунення нападу, подібні до таких у пацієнтів, які приймають препарат одноразово. Основні побічні ефекти, зареєстровані при лікуванні препаратом Релпакс ® , типові для класу агоністів серотонінових 5-НТ ₁ -рецепторів.

При застосуванні серотонінових агоністів 5-НТ ₁ -рецепторів, в т.ч. та препарату Релпакс ® , повідомлялося про випадки серйозних серцево-судинних побічних ефектів, у деяких випадках із летальним кінцем. Дані реакції відзначалися вкрай рідко і спостерігалися переважно у пацієнтів із супутніми факторами ризику.

У пацієнтів, які приймають Релпакс у терапевтичних дозах, спостерігалися такі побічні реакції (із частотою ≥1% порівняно з плацебо). Визначення частоти побічних реакцій: часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до 1/100), рідко (≥1/10 000 до 1/1000).

З боку дихальної системи: часто - фарингіт, риніт, відчуття "соромлення" у горлі; іноді - диспное, позіхання; рідко – інфекції дихальних шляхів, бронхіальна астма, зміна тембру голосу.

З боку лімфатичної системи: рідко – лімфоаденопатія.

З боку обміну речовин: нечасто – анорексія.

Психічні порушення: нечасто – порушення мислення, ажитація, сплутаність свідомості, деперсоналізація, ейфорія, депресія, безсоння; рідко – емоційна лабільність.

З боку нервової системи: часто – сонливість, головний біль, запаморочення, відчуття “поколювання” або інші порушення чутливості, гіпертонус м'язів, гіпестезія, міастенія; нечасто – тремор, гіперестезія, атаксія, гіпокінезія, порушення мови, ступорозний стан, порушення смакових відчуттів.

З боку органів чуття: часто – вертиго; нечасто - порушення зору, біль у власних очах, світлобоязнь і порушення сльозовиділення, біль у вухах, дзвін у вухах; рідко – кон'юнктивіт.

З боку серцево-судинної системи: часто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко – стенокардія, підвищення артеріального тиску, брадикардія, шок.

З боку травної системи: часто – біль у животі, нудота, сухість у роті, диспепсія; нечасто – діарея, глосит; рідко – запор, езофагіт, набряк язика, відрижка, гіпербілірубінемія, підвищення активності ACT.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – підвищене потовиділення; нечасто - висипання, свербіж шкіри; рідко – шкірні захворювання, кропив'янка.

З боку кістково-м'язової системи: часто – біль у спині, біль у м'язах; нечасто – біль у суглобах, артроз та біль у кістках; рідко – артрит, міопатія, міалгія, судоми.

З боку сечовидільної системи: нечасто – прискорене сечовипускання, поліурія.

З боку репродуктивної системи: рідко – біль у молочних залозах, менорагія.

Загальні порушення: часто – відчуття тепла або "припливи" жару до обличчя, озноб, астенія, симптоми з боку грудної клітки (біль, відчуття стиснення, тиску); нечасто – загальна слабкість, набряклість обличчя, спрага, периферичні набряки.

Побічні ефекти, про які повідомлялося у постмаркетингових дослідженнях

З боку нервової системи: рідко – непритомні стани.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія.

З боку травної системи: рідко – ішемічний коліт, блювання.

Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк.

- тяжкі порушення функції печінки;

- Неконтрольована артеріальна гіпертензія;

- ІХС (стенокардія, стенокардія Принцметалу, перенесений інфаркт міокарда, підтверджена безсимптомна ішемія міокарда) або підозра на її наявність;

- оклюзійні захворювання периферичних судин;

- Порушення мозкового кровообігу або транзиторна ішемічна атака в анамнезі;

— з метою усунення геміплегічної, офтальмоплегічної або базилярної мігрені;

- Спільне застосування з іншими агоністами серотонінових 5-HT ₁ -рецепторів;

- одночасний прийом з інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, кларитроміцин, джозаміцин) та інгібіторами протеази (ритонавір, індинавір та нелфінавір);

- протягом 24 годин до або після прийому препарату Релпакс не можна застосовувати ерготамін або похідні ерготаміну (в т.ч. метисергід);

- дитячий та підлітковий вік до 18 років (дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату в цій віковій групі обмежені);

- Рідкісні спадкові захворювання - непереносимість лактози, дефіцит лактази або мальабсорбція глюкози/галактози;

- Підвищена чутливість до компонентів препарату.

З обережністю застосовувати Релпакс ® одночасно з іншими препаратами, що володіють серотонінергічною активністю, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (т.к. в окремих випадках спостерігався розвиток серотонінічного препарату ; у дозі понад 40 мг у пацієнтів з порушенням функції нирок (бо у таких пацієнтів вплив елетриптану на артеріальний тиск посилюється).

Клінічний досвід застосування препарату Релпакс при вагітності відсутній. Застосування препарату можливе лише у випадках, коли передбачувана користь для матері терапії перевищує потенційний ризик для плода.

Елетриптан виділяється із грудним молоком у жінок. При одноразовому прийомі препарату Релпакс у дозі 80 мг виведення з грудним молоком протягом 24 годин склало в середньому 0,02% від прийнятої дози. Ризик впливу елетриптану на новонародженого можна звести до мінімуму, якщо не годувати його грудьми протягом 24 годин після прийому Релпаксу .

В експериментальних дослідженнях на тваринах Релпакс ® не чинив тератогенної дії.

Протипоказання: тяжкі порушення функції печінки

У пацієнтів з порушенням функції печінки (класи А та В за шкалою Чайлд-П'ю) виявлено статистично значуще збільшення AUC (на 34%) та T _1/2 , а також невелике збільшення _Cmax (на 18%), проте ці невеликі зміни не вважаються клінічно незначущими.

У хворих з легким або помірним порушенням функції печінки зміна дози не потрібна. У хворих з тяжким порушенням функції печінки ефективність та безпека Релпаксу не вивчені, тому у таких випадках препарат протипоказаний.

У пацієнтів з легким (КК 61-89 мл/хв), помірним (КК 31-60 мл/хв) та вираженим (КК<30 мл/хв) порушенням функції нирок не виявлено статистично значущих змін фармакокінетики елетриптану або зв'язування його з білками плазми крові.

У хворих з порушенням функції нирок посилюється гіпертензивний ефект Релпаксу, тому слід обережно призначати препарат у дозах, що перевищують 40 мг. При застосуванні Релпаксу в дозах 60 мг і більше (в діапазоні терапевтичних доз) реєстрували невелике та тимчасове підвищення артеріального тиску, яке підвищувалося переважно при порушенні функції нирок та у пацієнтів похилого віку (подібні зміни не супроводжувалися клінічними наслідками).

Не рекомендується застосування препарату Релпакс у поєднанні з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, зокрема, з кетоконазолом, ітраконазолом, еритроміцином, кларитроміцином, джозаміцином та інгібіторами протеази, такими як ритонавір, і ритонавір. Крім того, Релпакс не слід приймати протягом 72 годин після завершення прийому інгібіторів ізоферменту CYP3A4.

Як і інші агоністи серотонінових 5-НТ ₁ -рецепторів, Релпакс слід застосовувати тільки в тих випадках, коли діагноз мігрені не викликає сумніву.

Релпакс , як і інші агоністи серотонінових 5- _HT1 -рецепторів, не слід призначати для лікування "атипових" головних болів, які можуть бути пов'язані з серйозними захворюваннями (інсульт, розрив аневризми), коли звуження судин головного мозку може бути шкідливим.

На фоні застосування агоністів серотонінових 5-НТ ₁ -рецепторів відзначалися випадки розвитку крововиливу в головний мозок, субарахноїдального крововиливу, інсульту або інших цереброваскулярних порушень, у деяких випадках з летальним кінцем. У кількох випадках цереброваскулярне порушення було основним захворюванням і агоністи серотонінових 5-НТ ₁ -рецепторів застосовували некоректно, трактувавши симптоми як ознаки мігрені. Слід враховувати, що у пацієнтів з мігренню може бути підвищений ризик цереброваскулярних ускладнень (наприклад, інсульту, крововиливу та транзиторної ішемічної атаки).

При одночасному застосуванні елетриптану та СІОЗС (наприклад, флуоксетин, пароксетин, сертралін, флувоксамін, циталопрам, есциталопрам) та СІОЗСН (наприклад, венлафаксин, дулоксетин) можливий розвиток потенційно життєзагрозливого серотонінового синдрому. Цей синдром може виявлятися такими симптомами: порушення психічного статусу (наприклад, ажитація, галюцинації, кома), нестабільність вегетативної нервової системи (наприклад, тахікардія, коливання артеріального тиску, гіпертермія), порушення функції нейром'язової системи (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації) та/або симптоми порушення функції травної системи (наприклад, нудота, блювання, діарея).

Не рекомендується застосовувати Релпакс ® у пацієнтів з факторами ризику розвитку ІХС (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперхолестеринемія, куріння, ожиріння, цукровий діабет, обтяжений сімейний анамнез, жінки в стані хірургічної або фізіологічної менопаузи або чоловіка у віці старше 40 не буде проведено ретельне обстеження системи кровообігу та не буде виключено серцево-судинне захворювання.

Чутливість методів оцінки стану серцево-судинної системи досить мала. У зв'язку з цим, якщо в анамнезі пацієнта, на ЕКГ або під час проведення інших діагностичних процедур виявляються ознаки, характерні для артеріального вазоспазму або ішемії міокарда, застосовувати елетриптан не рекомендується.

У пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань, але у яких оцінка стану серцево-судинної системи показала задовільний результат, рекомендується першу дозу елетриптану приймати під наглядом лікаря, крім пацієнтів, які раніше отримували елетриптан. Т.к. ішемія міокарда може виникнути без клінічних симптомів, слід розглянути можливість проведення ЕКГ відразу після прийому препарату Релпакс .

Пацієнти з факторами ризику серцево-судинних захворювань, як описано вище, одержують елетриптан тривало, але з перервами повинні періодично проходити обстеження серцево-судинної системи, оскільки вони продовжують терапію елетриптаном.

Систематичне слідування викладеним вище рекомендаціям призводить до зменшення кількості випадків, коли пацієнти з невстановленими серцево-судинними захворюваннями отримують терапію елетриптаном.

При застосуванні серотонінових агоністів 5-НТ ₁ -рецепторів повідомлялося про випадки тяжких порушень серцевої функції, в т.ч. інфаркті міокарда, життєзагрозних порушеннях серцевого ритму та летальних наслідках, що розвивалися у перші кілька годин після прийому препарату. З огляду на широту застосування серотонінових 5-НТ ₁ -рецепторів у пацієнтів з мігренню частота виникнення даних реакцій вкрай низька.

Під час проведення клінічних досліджень було отримано такі повідомлення. Серед пацієнтів, у яких проводили діагностичну коронарну ангіографію, в одного пацієнта, який отримує елетриптан внутрішньовенно (З _max 127 нг/мл, що еквівалентно 60 мг елетриптану для прийому внутрішньо) зі стенокардією в анамнезі, артеріальною гіпертензією та гіперхолестеринею, грудній клітині, а також було виявлено коронарний ангіоспазм (підтверджений ангіографією) без змін на ЕКГ, характерних для ішемії. Крім того, повідомлялося про один випадок розвитку фібриляції передсердь у пацієнта з таким порушенням ритму в анамнезі.

У постмаркетинговому періоді повідомлялося про випадки розвитку тяжких серцево-судинних ускладнень, деякі з яких з летальним кінцем. У дуже поодиноких випадках дані ускладнення виникали у відсутності будь-яких ознак серцево-судинного захворювання. Проте з огляду на труднощі контролю повідомлень, отриманих у постмаркетинговому періоді, неможливо остаточно визначити взаємозв'язок даних випадків із прийомом елетриптану.

Релпакс не слід призначати без попереднього обстеження хворим, у яких можлива наявність серцево-судинних захворювань або підвищений ризик їх розвитку. Системного вивчення елетриптану у хворих із серцевою недостатністю не проводилося. Застосування елетриптану, як і інших серотонінових агоністів 5-НТ ₁ -рецепторів, у цих пацієнтів не рекомендується.

Релпакс® ефективний при лікуванні мігрені з аурою та без аури та мігрені, що супроводжує менструальний цикл. Релпакс ® , що приймається під час появи аури, не заважає розвитку головного болю, тому його слід приймати лише під час фази головного болю.