Зовіракс флакони 250 мг №5

Ліофілізат для приготування розчину для інфузій у вигляді порошку білого або майже білого кольору, гігроскопічного або маси, що спеклася (пористий коржик).

допоміжні речовини: гідроксид натрію.

Противірусний препарат, синтетичний аналог пуринового нуклеозиду, який має здатність інгібувати in vitro та in vivo реплікацію вірусів Herpes simplex типу 1 та 2, вірусу Varicella zoster, вірусу Епштейна-Барра (EBV) та цитомегаловірусу (CMV). У культурі клітин ацикловір має найбільш виражену противірусну активність щодо Herpes simplex типу 1, далі в порядку зменшення активності слідують: Herpes simplex типу 2, Varicella zoster, EBV і CMV.

Дія ацикловіру на віруси має високовиборчий характер. Ацикловір не є субстратом для ферменту тимідинкінази неінфікованих клітин, тому він малотоксичний для клітин ссавців. Тімідинкіназа клітин, інфікованих вірусами Herpes simplex типу 1 і 2, Varicella zoster, EBV і CMV, перетворює ацикловір на ацикловіру монофосфат - аналог нуклеозиду, який потім послідовно перетворюється на дифосфат і трифосфат під дією клітинних ферментів. Включення ацикловіру трифосфату в ланцюг вірусної ДНК і подальший обрив ланцюга блокують подальшу реплікацію вірусної ДНК.

У пацієнтів з вираженим імунодефіцитом тривалі або повторні курси терапії ацикловіром можуть призводити до утворення резистентних штамів, тому подальше лікування ацикловіром може бути неефективним. У більшості виділених штамів зі зниженою чутливістю до ацикловіру відзначалося відносно низький вміст вірусної тимідинкінази, порушення структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вплив ацикловіру на штами вірусу Herpes simplex in vitro також може призводити до утворення менш чутливих до нього штамів. Не встановлено кореляції між чутливістю штамів вірусу Herpes simplex до ацикловіру in vitro та клінічною ефективністю препарату.

Було показано, що внутрішньовенне введення Зовіраксу у високих дозах зменшує частоту народження і затримують розвиток цитомегаловірусної інфекції. Якщо після такої інфузійної терапії проводити лікування ацикловіром для прийому внутрішньо у високих дозах протягом 6 місяців, то знижується смертність та частота розвитку віремії.

Розподіл

У дорослих середні C _max ацикловіру через 1 годину після інфузії в дозі 2.5 мг/кг, 5 мг/кг, 10 мг/кг та 15 мг/кг становили 22.7 мкмоль (5.1 мкг/мл), 43.6 мкмоль/мл (мл). , 92 мкмоль (20.7 мкг/мл) та 105 мкмоль (23.6 мкг/мл) відповідно. C _min препарату в плазмі через 7 годин після інфузії дорівнювала відповідно 2.2 мкмоль (0.5 мкг/мл), 3.1 мкмоль (0.7 мкг/мл), 10.2 мкмоль (2.3 мкг/мл) та 8.8 мкмоль/мл (2.0 мкмоль/мл).

Концентрація ацикловіру в спинномозковій рідині становить приблизно 50% його плазмової концентрації.

Ацикловір незначною мірою зв'язується з білками плазми (9-33%).

Виведення

У дорослих після внутрішньовенного введення ацикловіру T _1/2 з плазми становить близько 2.9 год. Більшість препарату виводиться нирками у незміненому вигляді. Нирковий кліренс ацикловіру значно перевищує кліренс креатиніну, що свідчить про виведення ацикловіру за допомогою клубочкової фільтрації, а й канальцевої секреції. Основним метаболітом ацикловіру є 9-карбоксиметокси-метилгуанін, частку якого в сечі припадає близько 10-15% введеної дози препарату.

При призначенні ацикловіру через 1 годину після прийому 1 г пробенециду T _1/2 ацикловіру та AUC збільшувалися на 18 та 40% відповідно.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

У дітей старше 1 року величина C _max і C _min , що відповідає такою у дорослих, спостерігалася при введенні Зовіраксу в дозі 250 мг/м 2 замість 5 мг/кг (доза для дорослих) та в дозі 500 мг/м 2 замість 10 мг/ кг (доза для дорослих).

У новонароджених (від 0 до 3 міс), яким ацикловір вводився у вигляді інфузії тривалістю більше 1 год кожні 8 год, C _max становила 61.2 мкмоль (13.8 мкг/мл), a C _min дорівнювала 10.1 мкмоль (2.3 мкмоль) а T _1/2 – 3.8 год.

У осіб похилого віку кліренс ацикловіру з віком знижується паралельно із зменшенням кліренсу креатиніну, проте T _1/2 ацикловіру незначно змінюється.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю T _1/2 ацикловіру становив у середньому 19.5 год, а при проведенні гемодіалізу T _1/2 у середньому становив 5.7 год, концентрація ацикловіру у плазмі знижувалась приблизно на 60%.

- Лікування інфекцій, викликаних вірусом Herpes simplex типу 1 і 2;

- Профілактика інфекцій, викликаних вірусом Herpes simplex типу 1 і 2, у пацієнтів з імунодефіцитом;

- Лікування інфекцій, викликаних вірусом Varicella zoster;

- Лікування інфекцій, викликаних вірусом Herpes simplex типу 1 і 2 у новонароджених;

- Профілактика цитомегаловірусної інфекції у реципієнтів трансплантатів кісткового мозку.

Препарат призначений для внутрішньовенного інфузійного введення.

Дорослим для лікування інфекцій, викликаних вірусами Herpes simplex (за винятком герпетичного енцефаліту) та Varicella zoster препарат призначають у дозі 5 мг/кг маси тіла кожні 8 год.

Для лікування інфекцій, викликаних вірусом Varicella zoster, та герпетичного енцефаліту у пацієнтів з імунодефіцитом проводять внутрішньовенну інфузію в дозі 10 мг/кг маси тіла кожні 8 годин (при нормальній функції нирок).

Для профілактики цитомегаловірусної інфекції при трансплантації кісткового мозку препарат застосовують у дозі 500 мг/м 2 поверхні тіла 3 рази на добу з інтервалом 8 год. Тривалість лікування – від 5 днів до трансплантації і до 30 днів після трансплантації.

У пацієнтів з ожирінням рекомендуються ті ж дози, що у пацієнтів із нормальною масою тіла.

При призначенні внутрішньовенних інфузій Зовіраксу пацієнтам з нирковою недостатністю слід скоригувати режим дозування відповідно до зниження кліренсу креатиніну.

При гемодіалізі: 2.5-5 мг/кг або 250 мг/м 2 кожні 24 години та після діалізу.

Дітям віком від 3 місяців до 12 років дози Зовіраксу для внутрішньовенної інфузії встановлюються залежно від площі поверхні тіла.

У новонароджених режим дозування встановлюють у залежності від маси тіла; при інфекціях, викликаних вірусом Herpes simplex типу 1 і 2, рекомендована доза становить 10 мг/кг кожні 8 годин. Тривалість лікування герпетичного енцефаліту та інфекціях, викликаних вірусом Herpes simplex, у новонароджених зазвичай становить 10 днів.

При інфекціях, спричинених вірусами Herpes simplex (крім герпетичного енцефаліту) та Varicella zoster, препарат вводять у дозі 250 мг/м 2 кожні 8 год.

Для лікування герпетичного енцефаліту та інфекцій, викликаних вірусом Varicella zoster, у дітей з імунодефіцитом препарат призначають у дозі 500 мг/м 2 кожні 8 годин (при нормальній функції нирок).

Обмежені дані дозволяють припускати, що для профілактики цитомегаловірусної інфекції у дітей віком від 2 років, які зазнали трансплантації кісткового мозку, Зовіракс можна вводити в дозах, рекомендованих для дорослих.

У дітей із зниженою функцією нирок потрібна корекція дози відповідно до ступеня ниркової недостатності.

У пацієнтів похилого віку із зниженим кліренсом креатиніну слід розглянути питання щодо зниження дози.

Курс лікування Зовіраксом у вигляді внутрішньовенних інфузій зазвичай становить 5 днів, але може змінюватися в залежності від стану пацієнта та відповіді на терапію.

Тривалість профілактичного застосування Зовіраксу у вигляді внутрішньовенних інфузій визначається тривалістю періоду існування ризику інфікування.

Правила приготування та введення розчину

Рекомендовану дозу Зовіраксу слід вводити у вигляді повільної внутрішньовенної інфузії протягом 1 год.

Використовуються такі об'єми води для ін'єкцій або розчину натрію хлориду для ін'єкцій (0.9%) для приготування Зовіраксу розчину з вмістом в 1 мл отриманого розчину 25 мг ацикловіру.

Рекомендований об'єм розчину для розведення необхідно додати в ампулу з порошком Зовіраксу та обережно збовтати доти, доки вміст ампули повністю не розчиниться.

Отриманий після розведення розчин Зовіраксу можна вводити за допомогою спеціального інфузійного насоса, що регулює швидкість введення препарату. Можливий інший спосіб введення, при цьому приготовлений розчин Зовіраксу розбавляється до одержання концентрації ацикловіру, що не перевищує 5 мг/мл (0,5%). Для цього необхідно додати приготовлений розчин до вибраного інфузійного розчину, який рекомендується нижче, і добре збовтати для повного змішування розчинів.

Для дітей та новонароджених, яким необхідно вводити мінімальні обсяги розчинів, рекомендується додавати 4 мл приготовленого розчину Зовіраксу (100 мг ацикловіру) до 20 мл розчинника.

Для дорослих рекомендується використовувати інфузійні розчини в упаковках по 100 мл, навіть якщо це дасть концентрацію ацикловіру значно нижче 0.5%. Таким чином, інфузійний розчин об'ємом 100 мл можна використовувати для введення будь-якої дози ацикловіру між 250 і 500 мг (10 і 20 мл розведеного розчину). Для доз між 500 і 1000 мг ацикловіру повинен бути використаний другий інфузійний розчин цього об'єму.

Зовіракс для внутрішньовенних інфузій сумісний з наступними інфузійними розчинами і залишається при розведенні ними стабільним протягом 12 годин при кімнатній температурі (від 15° до 25°С): 0.45% і 0.9% розчини натрію хлориду для внутрішньовенних інфузій; 0.18% розчин натрію хлориду та 4% розчин глюкози для внутрішньовенних інфузій; 0.45% розчин натрію хлориду та 2.5% розчин глюкози для внутрішньовенних інфузій; розчин Хартмана.

Оскільки до складу розчинів не включений жодний антибактеріальний консервант, розчинення та розведення мають проводитися повністю в асептичних умовах безпосередньо перед введенням препарату.

Невикористаний розчин знищується.

При помутнінні розчину або випаданні кристалів його слід знищити.

З боку травної системи: нудота, блювання, оборотне підвищення рівня білірубіну та активності печінкових ферментів; дуже рідко – гепатит, жовтяниця.

З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія та тромбоцитопенія.

З боку сечовидільної системи: рідко – підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові, що пов'язано з величиною _Cmax та станом водного балансу пацієнта. Щоб уникнути подібних явищ, слід вводити препарат у вигляді повільної інфузії протягом 1 години та підтримувати водний баланс пацієнтів. Виниклі на тлі терапії Зовіраксом ознаки ниркової недостатності зазвичай швидко купуються при регідратації пацієнтів та/або зменшенні дози препарату або його відміні. Прогресування до гострої ниркової недостатності відбувається у виняткових випадках.

З боку центральної нервової системи: оборотні неврологічні порушення, такі як сплутаність свідомості, галюцинації, збудження, тремор, сонливість, психоз, судоми та кома (зазвичай у схильних пацієнтів).

Алергічні реакції: висипання, фотосенсибілізація, кропив'янка, свербіж, лихоманка; рідко – задишка, ангіоневротичний набряк, анафілаксія.

Місцеві реакції: тяжкі запальні реакції, що призводять до некрозу, спостерігалися при попаданні розчину Зовіраксу під шкіру.

- Підвищена чутливість до ацикловіру або валацикловіру.

З обережністю слід застосовувати при дегідратації, нирковій недостатності, неврологічних порушеннях, а також у період розвитку реакцій на цитотоксичні препарати при їх внутрішньовенному введенні (і при вказівках на такі реакції в анамнезі).

Призначення Зовіраксу при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування) потребує обережності та можливе лише після оцінки передбачуваної користі для матері та потенційного ризику для плода та дитини.

Не виявлено збільшення числа вроджених дефектів у дітей, матері яких отримували Зовіракс під час вагітності порівняно із загальною популяцією.

При застосуванні Зовіраксу у формі ліофілізату в період лактації (грудного вигодовування) слід враховувати, що після прийому Зовіраксу внутрішньо в дозі 200 мг 5 разів на добу ацикловір визначався у грудному молоці в концентраціях, що становлять 0.6-4.1% від плазмових концентрацій. При таких концентраціях у грудному молоці діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, можуть отримувати ацикловір у дозі до 0,3 мг/кг/добу.

При призначенні внутрішньовенних інфузій Зовіраксу пацієнтам з нирковою недостатністю слід скоригувати режим дозування відповідно до зниження кліренсу креатиніну.

При гемодіалізі: 2.5-5 мг/кг або 250 мг/м 2 кожні 24 години та після діалізу.

Дітям віком від 3 місяців до 12 років дози Зовіраксу для внутрішньовенної інфузії встановлюються залежно від площі поверхні тіла.

У новонароджених режим дозування встановлюють у залежності від маси тіла; при інфекціях, викликаних вірусом Herpes simplex типу 1 і 2, рекомендована доза становить 10 мг/кг кожні 8 годин. Тривалість лікування герпетичного енцефаліту та інфекціях, викликаних вірусом Herpes simplex, у новонароджених зазвичай становить 10 днів.

У пацієнтів з герпетичним енцефалітом, які отримують Зовіракс у високих дозах, необхідно контролювати функцію нирок (особливо при дегідратації або при початковому порушенні нирок).

З обережністю та під контролем функції нирок слід застосовувати Зовіракс одночасно з препаратами, що порушують функцію нирок (наприклад, циклоспорин, такролімус).

Приготовлений розчин Зовіраксу має рН=11, тому його не можна застосовувати внутрішньо.

Симптоми: підвищення сироваткового креатиніну, азоту сечовини крові, ниркова недостатність. Неврологічні симптоми включають сплутаність свідомості, галюцинації, збудження, судоми та кому.

Лікування: проводять симптоматичну терапію. Показано проведення гемодіалізу.

Клінічно значимих взаємодій Зовіраксу з іншими лікарськими засобами не відзначалося.

Блокатори кальцієвих каналів та циметидин збільшують AUC ацикловіру та знижують його нирковий кліренс (корекції режиму дозування Зовіраксу не потрібно).

При одночасному застосуванні Зовіраксу з препаратами, що виводяться шляхом активної канальцевої секреції, можливе підвищення концентрації активних речовин або їх метаболітів у плазмі (необхідна обережність при призначенні таких комбінацій).

Поєднане застосування ацикловіру та мікофенолату мофенілу, імунодепресанту, що застосовується при трансплантації органів, призводить до підвищення показника AUC ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофенілу.

Список Б. Препарат слід зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°C. Термін придатності – 5 років.